Глава 34

Лука

На серці панувала тривога. Повертати назад було вже запізно, та і не варто. Я вже для себе все вирішив. І буде по-моєму. Вдома я попередив Аніту та Олесю, що поїду у справах на декілька днів у сусіднє місто. Запевнив, що потрібно відлучитися по роботі, знайти нового партнера по бізнесу. А насправді я дізнався, що там буде проїздом Платон, і заздалегідь домовився про зустріч. Я вже його не боявся, адже багато впливових родин і кланів стали на мій бік, і з цим Платон не міг не рахуватися.

Якщо щось станеться зі мною, прийде інший і розпочнеться новий розподіл влади. І ще невідомо, що чекає самого Платона. А я знав, що для Олексія Миколайовича якщо вже й ділитися владою, то краще зі мною, ніж із одним із вискочок, які готові на необдумані вчинки. Останнім часом він все стрімкіше втрачав союзників та однодумців. Особливо багатьом не до вподоби було його бажання надати владу Бет. Після такого стрімкого злету білявки багатьох бізнесменів обклали новими податками.

Жінка ніколи не стане поряд із таким, як Платон, щоб розділити з ним владу, тому дивним було його рішення возвеличити Бет. А я здатен поборотися за першість. Зараз якраз підходящий момент — багато хто готовий підтримати мене. Та й слабкувата Бет, щоб прибрати владу до рук, особливо після того, як перелякана кинулася мені в обійми із проханням захистити від переслідувань. А я не обдумавши, повівся на її благання, і став винний Платону. Але це не надовго. Сьогодні я доведу Платону, що з моїм рішенням варто рахуватися.

Ні, Ліза не той гравець у жорстокому світі вітчизняного бізнесу, за якою підуть інші. Максимум, на що вона здатна — це керувати і тримати в покорі мережу міських казино та нічних клубів. І лише в тому випаду, коли за нею височіє владна фігура Платона. Проте це до її першого хибного кроку. На неї також багато хто точить зуб, і чекає, коли вона спіткнеться. Бет знала, що тепер після того випадку з викраденням важливих документів, довіри до неї мало, та й підтримки особливої у неї немає.

Увесь шлях за кермом я продумував, прокручував у голові усілякі варіанти розвитку майбутньої розмови, і вкотре переконувався, що роблю правильно. Додавало упевненості моє кохання до Олесі, і я ще більше усвідомлював, що не можу без неї жити.

Нарешті мій автомобіль плавно підкотив до заміського маєтку, де мені призначив зустріч Платон. Отже, незабаром багато чого вирішиться. І я був упевнений, що на мою користь. Я повільно вийшов із машини і поважно пройшов повз охоронців, які без зайвих слів пропустили мене всередину:

— Проходьте, пане Демченко. Вас уже чекають.

От так, сама повага. Навіть не перевірили на наявність зброї. Ну добре. Розуміють, що не простий хлоп завітав до їхнього господаря. Я не брав із собою охорону, не вважав за потрібне робити із свого візиту помпезний захід, щоб «пограти м’язами». Упевнений у своїй правоті, я намагався показати, що нічого і нікого тут не боюся.

Мажордом провів мене у святково прикрашений зал, де засідав за столом сам Платон. Побачивши мене, він підвівся мені назустріч і рушив з відкритими обіймами:

— Мій хлопчику, Луко. Радий тебе бачити. Добре, що вирішив провідати старого.

— Добрий день, Олексію Миколайовичу. Дякую, що погодилися на зустріч. Як ваше здоров’я?

— А яке може бути здоров’я у людини похилого віку? — Платон знову сів на улюбленого коника — «добрий дідусь на пенсії». — Але треба за всім слідкувати, тому про спокій можна лише мріяти.

Хоча він намагався люб’язно зі мною говорити, та я відчував на собі колючий магнетичний погляд його очей, що немовби пронизували мене наскрізь. Я відчув, як поміж лопатками заструменіла цівочка холодного поту. Цього ще не вистачало. Я зібрав усю волю в кулак і мужньо подивився в очі опоненту.

— Давай повечеряємо разом, — продовжив Платон, указуючи мені на місце навпроти себе. — Негоже відразу говорити про справи. Ти ж щойно з дороги. Тобі вже й кімната приготована. Можеш зайти трохи відпочити, а о восьмій годині спустишся вниз і ми все обговоримо.

— Мене це влаштовує. Але навіщо зволікати? — я відкрито здивувався тому, що Платон відтягує важливу розмову. Та розумів, що зараз не можу диктувати свої умови. Я не мав сумнівів, що Платон розуміє справжню мету мого приїзду, і мій візит не має нічого спільного із простим бажанням побазікати.

— Проста ввічливість, Луко. Не переймайся, ніхто тебе й пальцем не займе у моєму домі.

— Минулого разу зустріч не була такою ввічливою. Ви навіть поставили мене в певні рамки.

Платон засміявся:

— Що було — то загуло. Як говорять: «Хто старе пом’яне, той лиха не мине». Згоден зі мною?

На мить я здивувався такому перебігу подій, але спокійним тоном запитав:

— Щось змінилося?

— Багато чого змінилося, багато… — задумливо відповів Платон, узяв у руки келих з вином, підніс до сонця і почав милуватися грою кольору. — Ти спочатку відпочинь, а тоді поговоримо. Мій кухар саме чаклує над куріпками у вершковому соусі. Смакота неземна. Я останнім часом став небайдужий до цих пташок. Долучайся, і дізнаєшся, що таке справжній смак. Однак пару годин доведеться потерпіти. Але повір, воно того варте.

Платон ледь помітним помахом руки підізвав мажордома, і той без зайвих питань запропонував мені прослідувати за ним. Із незрозумілими відчуттями я відправився у свою спальню, люб’язно надану господарем маєтку. Щось тут не так. І я здогадувався що. Старий пронира пронюхав про мою команду підтримки, і щоб не втратити владу і власну репутацію, піде на все. Недаремно ж він багато років перебуває на вершині влади, і відчуває, коли ситуація може вийти з-під його контролю.

І він уже придумав нову стратегію. Але аж ніяк не думає про моє фізичне знищення. Він запропонує або розподіл влади на половину, або з достоїнством піде на так звану пенсію, а всі повноваження віддасть мені. Якщо відверто, у другий варіант я мало вірив. Та він готовий був піти на значні поступки — у цьому я був упевнений на всі сто. І це для мене був шанс.