Глава 30

Олеся

Я продовжувала насолоджуватися чудовим ранком, де ніхто не заважав поринути в думки, чи просто помріяти. Не поспішаючи випила ще одну чашечку кави, коли до кухні завітала заспана Ані. Я якраз і затрималась у будинку, бо хотіла поговорити з дівчиною, підтримати її морально та окреслити план майбутніх занять. Хоча я просто хотіла побачити її, адже вона мені дуже подобалась тією милою підлітковою безпосередністю. Ані мені щиро посміхнулася, швидко наповнила чашку кавою, і вже після першого ковтка ми весело щебетали, обмірковуючи плани на день.

Уже через годину водій без жодних запитань чи спроб поговорити, підвіз мене до стін університету. Хоча я не хотіла, щоб мене бачили інші студенти, тому попрохала зупинитися за сотню метрів, мотивуючи рішення тим, що мені потрібно в магазин. Несподівано задзвенів телефон, і я помітила, що в мене купа пропущених дзвінків та повідомлень, датованих як учорашнім вечором, так і сьогоднішнім ранком. Усі вони були від Маринки. Я посміхнулась, запевнила подругу, що в мене все гаразд, і призначила їй зустріч через п’ять хвилин перед університетом.

Не встигли ми привітатися, як занадто цікава Маринка відразу засипала мене запитаннями. При цьому взяла під ліктик і потягла в затишну кав’ярню. Схоже, вона вирішила вчинити мені детальний допит із найменшими подробицями. Ми взяли по каві з круасанами, і я приготувалась задовольнити цікавість подруги, поки ще був час до іншої пари.

— Лесику, розповідай уже, не зволікай. Я прямо згораю від цікавості, — очі подруги світилися від захоплення, — Де ти поділася? Чому не відповідала? Хоча, це видно по твоїх очах. Бачу, що ти прямо світишся від щастя. Невже все склалося з «містером поцілунок?»

— Ну... Я тепер працюю репетитором у його сестрички, — я вирішила почати відповідати з останнього запитання, — Дівчинка — просто диво: добра, щира, весела. Не розумію, хто зробив з неї монстра? Звичайний підліток, який страждає від недостатньої уваги і розуміння. Правда, можна сказати, що це вона сама мене знайшла, коли втекла з дому.

Я швиденько розповіла подружці історію знайомства з Ані. У Маринки з руки випала ложечка і дзенькнула по блюдцю:

— Оу, оце так сестричка. Прямо ідеал слухняності. І вона, звичайно, втекла від демонських закидонів старшого братика, який довів нещасну до сказу?

— Думаю, що це підлітковий протест. Як майбутній психолог, я впевнена, що зможу пом’якшити таку ситуацію і примирити їх один з одним.

— Добре. А справжню причину втечі ти не знаєш?

Я здвигнула плечима. Це ще потрібно розбиратися. Може Лука заборонив їй зустрічатися з хлопчиком, або не дозволив піти на вечірку? Причин може бути десятки. А щоб Ані мені розповіла, потрібен інший, вищий ступінь довіри. Все це буде з часом. Але я не наполягатиму. Якщо захоче — сама розповість.

— Лесику, а як же сам «містер поцілунок?» Не з’їв тебе відразу, як тільки побачив? —  захихотіла подружка.

— Маринко, що ти таке кажеш? Я ж не питаю: чи не з’їв тебе твій «кабанисько», і чому ти зникла на пару днів.

Маринка спохмурніла. Видно, що ця тема для неї виявилася неприємною, і вона не хотіла до цього повертатися.

—  Ми з ним розійшлися... Не дуже добре. Недарма говорять — як прийшло, так і пішло. А якщо відверто — друзями не залишилися, як це показують у серіалах. Якось усе вийшло спонтанно. Та проїхали, все в минулому, на мене ще очікує кохання десь там, — показала пальчиком на двері, — зачаїлося і чекає, а потім отак схопить в обійми і не відпустить.

На хвилинку очі Маринки заволокло туманом, та ще мить — і переді мною знову була моя весела подружка-щебетушка. Як же швидко вона змогла забути про своє захоплення татуйованим байкером. Така дівчина точно самотньою не залишиться, а ще здивує оточуючих своїм вибором чоловіка.

— Лесику, яка ж ти щаслива. Я тобі заздрю. Звичайно, по-доброму. Здається, сама доля звела тебе з твоїм красунчиком зі снів. Хоча тримай його міцно: за таким дівчата з вищого світу табунами в’ються.

— Маринко, я навіть боюся загадувати на майбутнє. От прямо зараз я шалено щаслива, а що далі буде... Чи буде те «майбутнє?» Хто знає.

— Ти ж можеш попросити у нього грошей на лікування татка. Від його багатства не зменшиться. Розкажи йому все. Якщо він говорить, що тебе кохає — то без питань дасть тобі грошей, і без ніяких обіцянок чи умов.

— Я попрохала лише те, що мені належне. Тобто, попросила гроші наперед за репетиторство. Все якось неправильно, та заради лікування татка я піду на все. Я попрохала свою зарплату наперед за півроку. І тепер переймаюся, а якщо щось піде не так? Вийде, що я сама загнала себе у глухий кут, з якого немає виходу. Якщо не впораюся як репетитор, або щось не зростеться з Ані чи Лукою, — ковтнула густий клубок слини, — то мені, думаю, доведеться віддавати гроші.

— От не варто себе такими жахами накручувати, — порадила Маринка, надкушуючи круасан. — Я от взагалі на майбутнє нічого не планую, і не загадую, а минуле намагаюся швидше забути. Краще спати будеш, коли не зациклюватимешся на питанні: а що як не складеться? А якщо все буде гаразд? І це марне псування нервів? Подруго, розслабся, і отримуй задоволення.

Раптом очі Маринки сковзнули по моїй кофтинці:

— Ой, а що це? Подарунок від «містера поцілунок?» Який гарний! Оце дивовижа!

Я мимоволі зашарілася, і рукою доторкнулася до свого нового амулету, згадавши, як Лука допомагав мені одягнути ланцюжок. Досі один тільки спогад про його руки викликав тремтіння по тілу.

— Не знаю, чому Лука вирішив подарувати мені саме такий подарунок, — я соромливо відвела очі вбік, намагаючись приховати хвилювання.

— Ой, хитриш, подруго. А саме тому ти отримала такий ланцюжок, бо він боїться тебе втратити, і звернув увагу, як ти трепетно відносишся до свого браслету. Хоча я б не відмовилась би від більш коштовного подарунку. Однак думаю, ще прийде час на ювелірні прикраси більшої вартості у твоєму житті, просто «містер поцілунок» зрозумів твою сутність — якщо що не по тобі, ти відразу втікаєш у невідомому напрямку. Така собі норовлива дика кішечка. Сама доля привела його сестру під під’їзд твого будинку. Подумати страшно, що могло трапитися з малою, якби ти не нагодилася вчасно, — подруга мимоволі здригнулась. — Дійсно шкода дівчинку. Матуся померла, а іншої жіночої ласки вона не знала. Тому й сприймає все гостріше.