Глава 26

Олеся

Цього разу сновидіння дуже відрізнялось від колишніх. Я стояла у довгій біло-рожевій сукні на скелі над глибокою прірвою, схрестивши руки на грудях, і дивилася на схід сонця, вітерець легко розвівав волосся, голова макітрилася від приємних запахів трояндового саду, що мене оточував. Раптом сонце затулили чорні хмари і розпочалася буря, що збивала з ніг. Я вже не могла втриматися і побігла вниз по схилу, від якого вилися дві стежки.

Шлях по одній з них виявився асфальтованим і надійним, а в його кінці на мене чекав прекрасний блондин Орест, зодягнутий у білу сорочку та світлі штани. У кінці другої стежки, вкритої болотом, стояв, простягаючи до мене руки, Лука, його одяг увесь був чорним, як і стежина, яка до нього вела. Лука ніби кликав мене на допомогу, і я вирішила йти до нього, не дивлячись на перепони. Я з жахом подивилася на грузьку стежину, і, мимоволі, відступилася на крок.

Стежина ніби пульсувала, булькала, іноді над поверхнею з’являлися якісь довгі галузки, які чимось нагадували чорні руки мерців. І ще мені вчувався тихий моторошний регіт. Та я більше не роздумувала, і помчала до Луки. Він все голосніше кликав на допомогу, тому я пришвидшила ходу. Нарешті я простягла руки до Демченка, ледь-ледь торкнулася його долонь, як чорна твань затягла його за собою. Шалено закричавши, я кинулася за ним у самісінький центр трясовини...

Із страшного сновидіння мене вирвав телефонний дзвінок. Руками, що шалено тряслися, знайшла смартфон, і нарешті видихнула від полегшення, усвідомивши, що все це був тільки страшний сон. А до мене обізвався найбажаніший голос у світі, хоча я й не хотіла собі в цьому зізнаватися.

— Олесенько, — промовив Лука, — ти вже зібралася? Авто чекає.

— Що? — лише змогла промовити. — Яке авто?

— Ну ти даєш! Я дуже радий, що ти згодилася, тому примчав за тобою особисто. Тільки не говори, що передумала, а то піднімусь, і силоміць тебе заберу. Ані вже зачекалась.

— Невже тільки Ані? — я спробувала кокетувати, паралельно обдивляючись квартиру, щоб не забути нічого.

— А якщо не тільки Ані? Так мені витягувати тебе з барлогу силоміць? Чи ти вже зібралась?

— Так, майже готова. Просто придрімала.

— Можу побитися об заклад, що тобі снився саме я, — не заспокоювався чоловік.

— Ти вгадав, — вирішила не обманювати, — Саме ти і ніяк інакше.

За мить у двері подзвонили наполегливим довгим дзвінком. Я побігла відчиняти, бо не мала сумніву, що це саме Лука, який приїхав розігнати мої нічні кошмари. Я швидко відчинила двері, і мені перебило подих. Цього разу Лука був надзвичайно привабливий, гарний такою демонською красою, що перехоплювало подих. Де ж тільки й народжуються такі чоловіки, щоб одним виглядом зводити дівчат із розуму? Мої губи мимоволі прошепотіли:

— Зваб мене ніжно... — і куди ж це подівалися мої принципи відносно цього чоловіка? Я ж тільки-но собі обіцяла ні на крок не підходити ближче до нього, а вже розтанула, заледве тримаючись на ногах. Нарешті мені дійшло, що я так і не переодяглася, а стою у короткому халатику, а Лука саме пожирає мене очами шматочок за шматочком, як солодкий торт.

Нарешті краєм вуха я почула, ніби через густий туман:

— А я саме за цим і приїхав. Спочатку я тебе зваблю ніжно-ніжно, а потім закину на плече і затягну у свою заміську печеру.

Потім підійшов аж занадто близько, нахилився і прошепотів на вушко:

— Я хочу повторити все, що ми виробляли разом у снах, і навіть більше, набагато більше. Я ніяк не можу забути, що сталося в барі. І хочу все повторити знову і знову.

Я незчулася, як він підхопив мене на руки і відніс у спальню, де обережно поклав на простирадла. Ох, як же холодні простирадла торкалися моєї гарячої шкіри, в той час коли Лука сантиметр за сантиметром досліджував моє тіло. Я не могла зрозуміти, звідки взялися пелюстки троянд, що огорнули мене ароматною вуаллю. Я не могла второпати, чому судомно стискаю простирадла руками, в той час як чоловік обмакує полуниці та вишні у розтоплений шоколад і годує мене таким смачним десертом. Я вже не могла стримуватись, коли він взяв тонку малярську щіточку і виводив по моїй розпеченій шкірі візерунки ароматним медом. Я перетворилася на якусь суцільну цукерку, солодощі, які манять, запрошуючи пригоститися вишуканим десертом.

Демченко знав толк в звабленні, знав, як довести до вершини блаженства і скинути вниз. Мені так не хотілося роздумувати зі скількома жінками він набув такого досвіду, саме зараз це мене найменше турбувало. Я вже перестала бути собою, а перетворилась на легеньку хмаринку, котра пливла в небі. До тями мене приводив тільки його хрипкий голос, який не давав загубитися десь у піднебессі.

— Олесю, Олесенько. Ти неймовірна!

Я вже не могла стримуватись і на пікові його ніжності у мене вирвався крик блаженства. Як я могла собі пообіцяти не думати про нього як про чоловіка? Його фантазія просто неймовірна, а готовність експериментувати дарують кожного разу новий сюрприз. Я навіть не зрозуміла, коли перейшла грань між знесиленням від його ніжності і сном, який огорнув, приніс відпочинок змученій душі. Прокинулась посеред ночі і помацала рукою подушку. Видихнула з полегшенням.

Мені не наснилося, Лука зараз зі мною поряд. Ох, невже я його розбудила? Він у сні потягся до мене, обгорнувши руками, ніби птаха крилами, і знову поринув у сон. Як давно я не відчувала такого єднання душ і тіл, а може досі все минуле було несправжнім, якоюсь підробкою. Що як уже завтра цей чоловік знову натягне на себе маску холодності і відчуженості? Він же надзвичайно багатий, а хто я? Проста студентка, якій катастрофічно потрібні гроші на лікування татка.

В іншій ситуації я б не відчувала такої розгубленості.  Нічого, якщо він одягне маску, то і я теж вмію розіграти холодність і байдужість у відповідь. Мене найняли репетитором для Аніти, то просто буду виконувати свою роботу. Поки накручувала себе думками, зігрілася у чоловічих руках і поринула у ніжні сни, де зі мною поруч був Лука Демченко, який цього разу знову був готовий до експериментів.