Глава 25

Олеся

Зачинивши двері перед самісіньким носом Луки, я повільно сповзла по стіні. Пару хвилин я так і сиділа, обхопивши обличчя руками. Оце так поворот! Пройшлася ніжно пальцями правої руки по браслету з котячим каменем, який відповів мені теплом і спокоєм. Мій «містер поцілунок» знову з’явився у моєму житті, змусивши його кардинально змінитися. Як я не тікала від нього, та сама підсвідомо бажала цієї зустрічі. Як виявляється, цей неймовірний чоловік шукав мене. Думала, що стану черговою перемогою, і він забуде про мене, але от і ні.

Навіть дає час на роздуми, пропонуючи роботу у своєму домі. Невже дійсно піклується про Аніту, і шукає їй репетитора? Але є безліч професіоналів, котрі залюбки погодяться на подібні умови. Чи це тільки привід, щоб заманити мене у пастку, пов’язавши грошима? Добре ж він усе прорахував — ніби й не за себе піклується, а про свою сестру.

Що ж робити? Маринка сказала б: «Ану бігом збирай речі і переїжджай! Де ще можна так гарно облаштуватися?» Не хочу бути його утриманкою і не буду. Тому просто погоджуся позайматися з Анітою, а там, як час покаже. Можливо, дівчина і від мене втече. Із подібними думками облаштувалася на диванчику, щоб обдумати всі «за» та «проти», проте незчулася, як провалилася у сон без сновидінь.

Наступний ранок зустрів сивим туманом і дощем. Як добре, що сьогодні у мене немає занять і можна дозволити собі зайву годинку поніжитися під теплою ковдрою. Через мить я про все згадала, і миттю піднялася з дивана. Занять то немає, зате є юна підопічна, котрій потрібна моя допомога. Я прислухалася, але у квартирі панувала абсолютна тиша.

Тихенько заглянула в спальню і зайшла навшпиньках. Дівчинка, ніби відчувши чиюсь присутність, привідкрила очі, які бризнули на мене небесною синявою. Здавалося, ніби небесний ангел спустився до мене. Ані обіцяла в недалекому майбутньому перетворитися на неймовірну красуню, та вже й зараз від неї неможливо відвести погляд — порцелянова шкіра обличчя ніби світилася зсередини, блакитні очі здавалися шматочками неба, а золотаві кучерики до плечей доповнювали ангельський образ.

Невже саме про це ніжне створіння Орест говорив, що з нею не можуть знайти спільну мову репетитори і вона показує свій дикий норов? Хоча, все може бути. У мені вже тихо шепотів психолог, котрий пояснював, що з такими дітьми потрібно бути більш терплячими і добрими. Підлітки зараз у такому віці, що й самі не знають, що хочуть, а у всіх бачать ворога.  Тому я вирішила не засипати дівчину запитаннями, залишаючи їй право першій поговорити про вчорашні події. Я тихенько споглядала на Ані, боячись її налякати навіть поглядом. Щоб розрядити обстановку і спробувати налагодити контакт, взяла крісло і підсунула ближче до ліжка:

— Привіт, Ані. Не хвилюйся, ти в безпеці. Мене звати Олеся, я вчора випадково зустріла тебе і запросила до себе. Можливо, ти це не дуже пам’ятаєш, адже довго мокла під дощем.

На мить білявка задумалась, намагаючись пригадати, а потім її личко осяяла посмішка:

— Так, так! Я тебе пам’ятаю, Олесю! Можна на «ти»? — на мить знітилася, лише щічки вкрилися рум’янцем.

— Звичайно, — згідно кивнула. — Я ще не в тому віці, щоб до мене зверталися на «ви». Облаштовуйся, а зараз я приготую тобі какао. Не проти?

— Тільки за! І допоможи мені знайти мій рюкзак, будь ласка.

Я принесла рюкзак, а заодно одяг, який за ніч відіпрала від бруду і встигла просушити. Залишивши юнку приводити себе до ладу, подалася на кухню, де нашвидкуруч зварила какао та приготувала кілька канапок із твердим сиром та шинкою.

Коли я зайшла до дівчинки запросити на сніданок, вона вже повністю була готова зустрічати новий день. Сиділа на ліжку, намагаючись розчесати волосся, зацікавлено роззиралася по сторонах, і ніби чекала на мене. Коли наші погляди зустрілися — вона подарувала мені милу посмішку. Юний організм швидко поборов вчорашню застуду, і вже сьогодні не залишилось і сліду від переохолодження. Напевно, Ані має сильний імунітет або гарно загартована. Я б після такого перебування на вулиці під дощем, прохворіла б не менше тижня, але кожному своє.

Ми зручно вмостилися на кухні, і деякий час мовчки смакували гарячим напоєм із канапками. Ані мовчала, лише попрохала долити какао та іноді відповідала односкладними репліками на мої спроби налагодити розмову. Незабаром її телефон розлився веселенькою мелодією, і вона довгенько про щось розмовляла, інколи підвищуючи голос.

Через пару годин за моєю новою підопічною приїхала чорна тонована автівка. Дівчинка виглядала задоволеною, ніби й не температурила ще вчора. Хм, напевно, вона, як і всі підлітки, хотіла звернути на себе увагу дорослих і це їй прекрасно вдалося. Чомусь захотілося підійти і обійняти її, хоча я й розуміла, що вона ще не досить мені довіряє. Під вікнами уже стояла машина, а я ще нічого не повідомила дівчині, та в останній момент я ніжно пригорнула її до себе, вдихнувши легенький аромат абрикосового гелю для душу. Блондинка повагалася ще мить, і теж мене обійняла, запитально поглянувши в очі:

— Олесю, а я можу ще до тебе приїхати?

Я заледве не похлинулася від теплоти, що заполонила моє серце. От наскільки старший брат Ані нахабний і, без сумніву, безсердечний, настільки його сестричка мила і ніжна дівчинка — саме такою я уявляю в майбутньому мою донечку, хоча мені ще рано про таке думати. Аніта тим часом продовжувала:

— Розумієш, моя мама давно померла, а подруг у мене майже немає. Навіть за кордоном я не могла близько зійтися із жодною із дівчат. А тим більше тут, у новому класі, адже я щойно приїхала. Може сходимо колись поїсти морозиво чи випити кави? — і подивилася на мене сумним поглядом нещасної дівчинки.

Я поглянула у блакитні, широко розкриті очі, і кивнула:

— Звичайно, красунечко. Я з задоволенням складу тобі компанію. Аніто, мені ще є щось тобі розповісти.

— Уважно слухаю ... — захоплено промовила дівчина, хоча автомобіль почав надсадно сигналити.