Глава 15

Лука

Нарешті удача вирішила повернутись до мене. Я вже встиг найняти детектива для розшукування спокусливої кралі зі сталевими очима. Однак пошуки поки що тривали. Я вже навіть втратив надію, що дівчина зателефонує мені, та раптом тишу розірвав дзвінок і я почув найбажаніший голос у світі. Хоча ні, спочатку я почув схвильоване дихання і пішов ва-банк:

— Я чекав твого дзвінка, Олесю … — а подумки вже мчав до неї, вигадуючи всі можливі причини затягнути кралечку у свою холостяцьку барлогу. Раптом мозок блискавкою пронизав здогад «якщо вирішила мені зателефонувати, то або втрапила у халепу, а я остання людина до якої вона б звернулася по допомогу, або хоче продовжити зі мною приємне знайомство». Отже, я правильно зробив, що підкинув їй візитку. Чи вона зателефонувала лише щоб забрати браслет? Хотілося вірити, що не тільки. Із завмиранням серця чекав на відповідь та почув лише одне слово:

— Приїжджай, — потім засміялася і додала: «адресу скину», — і відключилася.

Що вона задумала? І чому таке дивне місце для зустрічі? Але то все деталі, і нічого зараз забивати цим голову. Я думав не про те, а лише видихнув із полегшенням, що скоро її побачу. Вона мені таки подзвонила! Невже! Мчу до неї, і вже ніколи не дозволю вислизнути з моїх рук. Я дав собі слово не закохуватись, та пристрасть ніхто не відміняв. Хочу мою кралю понад усе! Хоча б і за всі гроші світу!

***

Моя автівка плавно під’їхала до нічного клубу, достатньо пристойного клубу, хоча тут полюбляють зависати байкери. Невиразне передчуття заполонило мозок — щось цих патлатих мотоциклістів останнім часом багато в моєму житті. І поряд із ними моя красуня. Знову випадковий збіг, чи мені доведеться знову побачити фізіономії тих двох татуйованих одоробл? Я нічого не мав проти них проти, але вони вже почали мені набридати. І ці королі нічних доріг захочуть реваншу, адже не звикли програвати. Тим більше, їм надавали по мордах прямо на очах у дівчат. Але я зовсім не боявся, тому рішуче переступив поріг, на мить зупинився, щоб очі звикли до напівтемряви і почав роздивлятися по сторонах.

До мене відразу підбіг офіціант, хм, побачив у мені важливу особу, яка може залишити суттєву суму у закладі, та й йому за гарне обслуговування припаде на чай. Послухавши пропозиції офіціанта, вирішив піднятися угору в одну з приватних кабінок, де було менше чути голосну музику. Заодно потрібно видзвонити Олесю, адже її тут не знайшов. А для цього потрібна хоча б якась тиша. Та й не завадило б замовити щось випити, адже я раптом відчув неабияку спрагу. У мене в секунду пересохло в горлі від передчуття зустрічі із моєю незнайомкою зі снів.

Тільки-но озвучив офіціанту свої побажання і рушив у бік сходів, дорогу мені перегородили два старих знайомих байкери. Схоже, ще однієї зустрічі не минути. Хто б сумнівався, Кабан і Рудий тут як тут. Здається, такі клички мали ці закутані в шкірянки мотоциклісти. Чи це моя Олеся влаштувала таку зустріч? Сподіваюся, що ні, але що можна очікувати від дівчини, яку я зовсім не знаю? Нічні зустрічі не враховуються, тому я не знаю, які у неї плани на мене. Тим часом вищий і нахабніший байкар, видудливши пів келиха пива, перегородив мені дорогу, і протяжним голосом, відчуваючи свою перевагу, процідив:

— Ба! Яка неочікувана зустріч! Невже це отой типчик, з яким ми недоговорили? Га, Рудий? Як у тебе з пам’яттю, жевжику? Ти таки дуже сміливий, що приперся сюди!

— Пацани, вам минулого разу видалося мало? — я, як міг, намагався бути ввічливим, і понад усе хотів уникнути чергової бійки. Але розумів, що усім оцим «кабанам» і «рудим» потрібно щоразу чистити п’ятаки, адже нормальної мови вони не розуміють.

— Аякже. Давай зійдемося тет-а-тет, жевжику? Хочу намилити твою нахабну пику! — Кабан розійшовся не на жарт. — Тобі тоді пощастило, але зараз ти отримаєш за все! Пацани, не вмішуйтесь. Він мій, — Кабан явно грав на публіку, заводив себе і перебував у стані якогось збудження. Він зняв шкіряну куртку і залишився в такій же шкіряній безрукавці, яка відкривала безліч татуювань на м’язистому тілі. Він уявляв, що подарує друзям чудову виставу. Ну що ж, я був готовий ще раз надавати копняків цьому кабану, і дивився на нього, як на манекен, з якими я часто працював на тренуваннях.

Раптом за двома байкерами я побачив двох дівчат. І одна з них мені посміхалася! Серце пропустило удар. Це ж вона, моя Олеся! Ніби в дешевому кіно ступила назустріч до мене, а я вже йшов до неї різко, посунувши Кабана з дороги, ніби якийсь предмет. Вхопив дівчину в обійми, занурився носом у волосся, вдихнув запах пелюсток троянди. Видихнув у її коралове вушко і прохрипів:

— Ось ми й зустрілися! Довго ж ти від мене ховалася, але тепер я тебе не відпущу. — Я ще щось хотів додати, але красуня обеззброїла мене наївним поглядом і безтурботною посмішкою. Я спробував зібрати думки і промовив:

— Прийшов тебе вкрасти, моя солодка дівчинко. Збирайся, говори «до побачення» своїм друзям, і ходімо зі мною. — Я вже не зовсім тямив, що роблю, тому легенько взяв красуню за талію і підняв на декілька сантиметрів над підлогою. Продовжував тримати її в руках, поки наші очі не опинилися на критично близькій відстані, коли я навіть побачив своє відображення у її бездонних озерах. Чому ця чорнявка на мене так діє, що я повністю провалююся в її очах?

— А якщо я цього не хочу? — очі глузливо дивилися на мене, а руки вже виривалися. — Негайно постав мене на підлогу. Чому ухопив, і поводишся так, наче зі своєю власністю? — Її лукава посмішка збивала мене з пантелику. Навіщо вона грається зі мною? І чого вимагає від мене? Гаразд, не будемо поспішати. Пограйся, кішечко, можеш навіть випустити свої пазурці. Але не надовго, бо терпіння моє починає лускати, ніби мильна бульбашка. Щось у мене зносить дах від цієї крихітки.

Хоч-не-хоч, довелося опустити свій скарб на підлогу. Але руки з талії дівчини я не прийняв і продовжував притискувати до себе.