Глава 14

Олеся

Минув тиждень

Універ стоїть на вухах. Ось уже два дні як зникла моя люба подружка Маринка. Зникла, так би мовити, в невідомому напрямку, нікого не повідомивши про своє місце перебування. Батьки оголосили розшук, і ми, разом з групою студентів, розклеюємо її фото на ліхтарні стовпи та обдзвонюємо лікарні, і який жах! — поліцію та морги. Телефон її знаходиться «поза зоною досяжності» і я з розуму сходжу від хвилювання.

Нарешті на вечір другого дня мені зателефонували з незнайомого номеру. Взяла слухавку і, почувши знайомий голос подруги, зарепетувала:

— Маринко! Де ти? Що з тобою? — руки нервово тряслися від хвилювання.

У відповідь почула захоплений вереск:

— Лесику! Зі мною все гаразд. Просто телефон упав у калюжу, а от добрі люди, — смішок в сторону, — допомогли і подарували новий. Можеш тепер сміливо телефонувати мені на цей номер.

— Та чи ти здуріла? — хотілося відлупцювати подружку чимось важким, — Універ гуде як вулик, батьки твої з розуму сходять.

— Та я вже повідомила батьків. Так просто вийшло. Краще сама до мене приїжджай і впевнишся, що я в надійних руках і з охороною.

Щось тут було не так. Невже Маринка знайшла хлопця і тусує з ним? Проте перебравши всіх її знайомих кавалерів не придумала й одного, з яким би Маринка втратила лік часу і не попередила батьків. Вона завжди відрізнялася відповідальністю, хоч і мала шалапутну та веселу вдачу. Поки я роздумувала, на телефон прийшла есемеска з адресою, а сама подружка знову відключилась.

Ох, вона в мене й отримає на горіхи. Я відразу передзвонила Маринчиним батькам, але виявилось, подружка дійсно до них телефонувала і заспокоїла, що перебуває поряд з «коханням її життя», та й це саме кохання поговорило з її батьками і запевнило, що сьогодні до опівночі поверне блудну доньку за місцем прописки. Тим часом я прогуглила адресу, і з’ясувала, що це відомий в байкерскій сфері нічний клуб. Там могли відпочивати не тільки любителі мотоциклів, а й будь-хто бажаючий, заборон на відвідування не існувало. Щось мені підказувала інтуїція, що Маринка там зависає з одним нашим спільним знайомим по нещодавній пригоді — Кабаном. Однак, що змусило подружку передумати і піти з тим брутальним мотоциклістом на контакт? Раптом голову прорізала думка «а якщо так вона хоче дізнатися долю мого браслету?» Зволікати не на часі, слід брати ситуацію в свої руки і витягувати подругу з поганої компанії.

Недовго думаючи, втиснулася в джинси, светрик, курточку та осінні ботильйони, вхопила сумку і поїхала на зустріч з пригодами, а, точніше, подивитися у нахабні очі найкращої подружки, яка раптом зникла, а тепер позичає очі в Сірка, і запевняє, нібито все в неї гаразд і це не вона підняла на вуха весь універ.

Нічний клуб зустрів мене гучною музикою та криками. На мить позадкувала, злякавшись такої кількості бородатих мотоциклістів. Невже це я ринулась за подружкою в самісіньке пекло? Що я тут забула? Зціпивши кулачки, пробиралася посеред спітнілих тіл, намагаючись хоч щось розгледіти в темряві, яку подекуди розрізали яскраві спалахи світломузики. Розуміла, якщо щось зі мною трапиться ніхто мене не врятує, адже той красунчик бізнесмен Лука точно не відвідує такі заклади з сумнівною репутацією.

Раптом на мене налетіла Маринка, повиснувши на моїх руках. Очі шаленої чорнявки блищали смарагдами, губки розтягнулися в задоволеній посмішці. Вона потягнула мене за собою до одного зі столиків, котрий знаходився трохи осібно, тому тут не так била музика у вуха. Дівчина щось швидко торохтіла, і заледве я розібрала уже тоді, коли сиділа за столиком у компанії. Ой, хто б міг подумати у чиїй компанії? Звичайно, Кабана і Рудого, котрі щиро посміхалися на всі тридцять два.

— Знайомся, Олесю, — відзвітувала Маринка, — Ось це — Ярік, — вказала на дебелого чоловіка на прізвисько Кабан, в якого міцно накачані руки розривали безрукавку, — А ось — Тьомчик, — вказала на Рудого.

Я наскільки була ошелешена змінами, які сталися у нас у житті з подружкою. Ось буквально нещодавно заледве ноги забрали від цих накачаних байкерів, а зараз ось так просто сидимо разом у барі.

Рудий Тьомчик простягнув мені долоню для привітання:

— Олесю, радий познайомитися. Нам дуже прикро за минулу зустріч. Насправді ми не такі монстри, як можемо здатися на перший погляд.

По моїй спині потекла холодна струмінь поту. «Не такі вони». Бач як заспівали, хлоп’ята. Хоч як не було страшно, процідила крізь зуби:

— І ви нас точно б у цирк відвели? А як ми хотіли від вас утекти, хто мені вчепився в руку лапищами, ніби кліщ? В мене он досі синці! Не підкажеш, Тьомчику, хто такий галантний? — задрала рукав светрика до зап’ястку і ткнула вражене місце під носа Рудому.

— Хильнули зайвого, мала. Звиняй, насправді ми мирні хлопаки.

Рудий, він же Тьомчик, поплескав мене по плечу, від чого я ледве не звалилася під стіл. Маринка вирішила розрулити ситуацію:

— Тьомчику, легше. Олеся дуже ніжна натура і не звикла до грубощів.

Якщо в Рудого тільки волосся було руде, то тепер червона хвиля затопила повністю його обличчя.  Далі Маринка продовжила:

— Лесику, я випадково зустріла Кабана, кхм, Кабанчика. Та що ж це? Випадково наткнулася на Яріка вдень. Він мені здався абсолютно адекватним хлопцем.

Кабан заливисто засміявся:

— Взагалі-то, я тебе шукав, мала, бо маю на тебе серйозні плани. Я запропонував покататися на байкові, — пригорнув до себе Маринку, яка мліла в його татуйованих руках-лапищах.

— Я подумала, а чом би й ні? А заодно спитала в Яріка про Рудого, ой, Тьомчика, чи вони не знаходили твій браслет з кішкою. Виявилося, що ні. Так я опинилася ось тут у клубі. Чесно, я втратила лік часу, — рум’янець вкрив щічки подружки.

— Шкода, але найважливіше, що ти знайшлася, — мені так стало сумно, хоч вовком вий. Де ж мені тепер шукати свою прикрасу, яка так багато для мене означає? Та спочатку слід доправити подружку додому, бо вона буде зі своїм Кабаниськом до ранку зависати.