Глава 13

Лука

— Вітаємо, пане Олексію, — вклонився я і подав руку, на що чоловік відповів сильним рукостисканням. Платон подивився на мене важким оцінюючим поглядом, ніби пронизав рентгеном, та я витримав це випробування. Схоже, перший тест я пройшов успішно.

Ліза вийшла наперед і теж привіталася, і також потрапила під уважний погляд Платона, в якому додалася часточка зацікавленості та ледь помітної іронії. Збоку було видно, що вона хвилювалася, але намагалася тримати себе в руках. Хоча їй це не дуже вдавалося. Нервове перебирання пальцями ремінця сумочки якраз і говорило про це.

— Не будете проти, якщо я замовлю на свій розсуд? — ніби й не помічаючи нашого напруженого стану весело балагурив Платон і, не чекаючи нашої відповіді, легким кивком підізвав офіціанта, котрий за секунду підкотив візочок із їжею та вином.

Як же в цьому елегантному уважному чоловікові не можна було вирахувати того жорстокого дільця, який починав сколочувати свій статок ще в шалених дев’яностих. У його рухах з’явилося стільки аристократизму, ніби він все життя провів у родовому маєтку, а не замуровував конкурентів у асфальт. Слід діяти обережно і зіграти з ним в його гру, його «гру на виживання».

— Ми тільки «за», — мило посміхнулася Бет, вмощуючись на стільці, який їй підсунув офіціант.

Платон, здавалося, зовсім нікуди не поспішав. Хоча, його мабуть забавляла ця ситуація, і він вирішив не пропонувати нам першими розкрити карти. Тому спочатку втягнув нас в балачку, паралельно намагаючись вивчити нас детальніше. Розмова з ним нагадувала бесіду з давнім приятелем, який вирішив пригостити нас кращими винами і стравами.

Я вичікував того моменту, коли він перейде до справи і висловить свій ультиматум. Але він мовчав. Звичайно, мій батько на правах його давнього приятеля підготував грунт, та мені здавалося, що вийти з води сухими стане завеликим щастям для нас. Згідно порад батька — головна винуватиця Бет поводила себе невимушено, посміхалася і невинно стріляла оченятами з-під густо нафарбованих вій. Бездоганна красуня — що там казати, а у Платона особлива пристрасть саме до блондинок. Тільки я знав, що за награною веселістю, Ліза труситься від страху, бо один невірний рух — і ми опинимося в підземеллях Платона, де зізнаємося в усіх мислимих і немислимих гріхах. Нарешті Олексій Миколайович обережно промокнув куточки губ серветкою і приступив до десерту.

— Перейдемо до солодкого, — посміхнувся білозубою посмішкою, — Бет, ви така чарівна жінка, а так мене розчарували. Повз мене і миша не прошмигне, щоб ви знали. Я ж не підліток на першому побаченні, а ви… Отак себе повели, і думали, що це зійде вам з рук. Негарно вважати себе розумнішою за інших.

— Я… — запнулася Ліза.

— Бет розкаюється, а я поручуся за неї, — промовив я, дивлячись Платону прямо в очі. Мовляв, ми нічого не боїмося, визнаємо свою провину, і хочемо мирними намірами залагодити конфлікт.

— Похвально, молодий чоловіче. Якби ви не були сином Павла, розмова б виявилася короткою. Гаразд, що з вами робити? Дякуйте, що сьогодні я добрий, дуже добрий, і вже не дію згаряча, як в старі давні часи.

Ми з Лізою застигли в передчутті чогось невідворотного. Заради чого я ув’язався в цю авантюру? Захотілося віддати дань минулому, чи в Лізі досі бачу перелякану білявку, яку слід оберігати? Та подивившись на неї, не відчув того тремтливого відчуття бажання, яке раніше відчував до неї.

— Так от, — продовжував розмову Платон, — мій вердикт. Бет, просто поклади на стіл ключ від банківської комірки, який ти зараз тримаєш під устілкою правого черевика. І, дорогенька, не забудь повідомити шифр. Від мене тобі особисте застереження: не ув’язуйся в дорослі ігри з серйозними дядечками, і спатимеш спокійно у себе в ліжку, а не на кладовищі в сімейному склепі в колі найрідніших, — різко засміявся від свого «чорного» жарту.

У голові стукали молоточки: «це ще не все», і холодний піт неприємно покотився спиною. Продовжуючи посміхатися, зблідла Ліза зняла черевик і поставила його на стіл, відсунувши десерт. Так же незворушно мовчки розстебнула клатч, дістала помаду, відкрутила стержень і написала кілька чисел на серветці. Руки помітно дрижали, тому цифри вийшли нерівні. Потім протягнула столом до Платона серветку, яку зверху припечатала черевиком.

— Розумна дівчинка, — кивнув Платон, — Однак у мене для тебе є ще дещо. Враховуючи твої відмінні шпигунські здібності, запрошую попрацювати на мене років десь п’ять, а якщо сподобається, то й більше. Подібні пропозиції я двічі не пропоную, ну а в разі відмови… — чоловік зробив багатозначну паузу і подивився прямо у вічі білявці.

Що буде з Лізою у разі відмови — зрозуміли з пів слова ми обоє навіть не обмінюючись поглядами, тому Ліза знервовано взяла в руки келих і відпила великий ковток вина.

— Як це «попрацювати»? — захриплим голосом прошепотіла Ліза.

— Чесно, я в захваті, як ти провертала свої справи. Хто б міг подумати, що ти на таке здатна. Якби ти не посягнула на святе для мене, то, можливо, ця б розмова не відбулася. Як виявилося, у місті, де під моїм керівництвом працює Мартин, рішення за нього приймає така собі білявка Бет Золотарьова, яку вважають пустоголовою лялькою, а насправді вона є «сірим кардиналом». І робить із нещасного Мартина все, що хоче.

— Ви щось путаєте, шановний Олексію Миколайовичу. Мене цікавлять тільки світські заходи та фото в Інстаграм, — Ліза, здавалося, прийшла до тями та продовжувала грати роль недалекої блондинки, зробивши свої нафарбовані оченята якомога більшими від здивування, — Так, а ще я полюбляю літати на шопінг в Європу. А мій пусічок Мартин обожнює мене балувати і підкидає грошенят на картку, — невинно закліпала віями білявка.

— Бет, досить. Не в тому місці ти граєшся, і не з тими людьми. Не варто. Я все про тебе знаю і немає сенсу відбріхуватись. У мене для тебе є цікава пропозиція. Віднині влада в місті під моїм, звичайно, керівництвом належить тобі. Від тебе чекаю відданої роботи без витребеньок, а твій так званий покровитель побуде твоїм підданим і повчиться, як треба вести справи. Щось він перестав «ловити мишей» і йому треба вже відправлятися на пенсію.