Глава 11

Лука

За законами логіки слід було зателефонувати батьку, щоб просити його залучити власні зв’язки, але я цього не хотів. Як же я не любив звертатися за допомогою до свого старого. І цього разу вирішив діяти самотужки. Хай би в яке багно влізла колишня подружка, та раз пообіцяв допомогти — розберуся, а там подивимося.

Справа Бет виявилася набагато заплутанішою, ніж я собі уявляв. Дійсно, я задіяв усі свої зв’язки, і результат мене аж ніяк не порадував. Я не зміг знайти жодної зачіпки. Та я й не очікував чогось легкого. Копнув глибше, намагаючись розшукати колишніх одногрупників, та ніхто під опис Бет не підходив. Вона вміла відшивати занадто нахабних прихильників, які з часом стали більш розсудливими  та перебували у щасливих шлюбах.

— Чорт! — вдарив кулаками по підлокітниках крісла у власному кабінеті, — Хоча б якась зачіпка, і я б витягнув цього божевільного переслідувача на світ. А з такими я вже вмію говорити і «переконувати».

Раптом очі зачепилися за повідомлення на телефоні від давнього приятеля, з яким ми колись разом починали бізнес, проте зараз він перейшов на роботу у правоохоронні органи, а вірніше — у прокуратуру. Сказав, що тільки так може знайти компроміс із власною совістю, і нарешті може хоч і неспокійно, та засинати.

Хм, його рішення зав’язати з минулим, а моє — тягнути далі цю лямку. До рівня мого батька мені аж так далеко, але хочеться перегнати і обігнати його, щоб він нарешті опинився там, де йому й місце — на дні. От зараз зв’язки із правоохоронними  органами мені надзвичайно потрібні, знайомі згодяться скрізь, а в прокуратурі — в першу чергу.

Прочитавши повідомлення, закашлявся від подиву. Як могла Бет у таке встрягнути? Ще й вирішила збрехати мені, щоб здатися наївною жертвою обставин. Хм, колишній прихильник. Ще чого! Білявка перебігла доріжку дуже впливовому чоловіку, тому й просила мене поговорити з батьком, який міг би її захистити.

Не гаючи часу замовив два квитки на літак і, прихопивши піджак, рвонув на вихід. Не залишалось часу на те, щоб дати розпорядження партнерам відносно бізнесу. Нічого, поговорю пізніше. Ще хтозна чи вдасться повернутися живим, та це все сентименти. Вже по дорозі до аеропорту набрав номер батька, налаштувавшись на непросту розмову. Він відізвався відразу ніби чекав мого дзвінка. Відчувалося, що перебуває в гарному настрої, тому я розраховував на позитивний результат:

— Вітаю, татку, — я намагався вкласти в слова привітність до цього владного чоловіка, у якого намагався просити допомоги.

— Лука, радий чути. Як справи?

Хмикнув про себе. Зараз дізнаєшся, як мої справи, і тобі перехочеться зі мною говорити. Але продовжив:

— Вирішив тебе відвідати, вже й квитки замовив. Дуже сумую за тобою, вже немає сил терпіти. Уже завтра вранці зустрічай мене. Щоправда, я буду не сам, а із Лізою Золотарьовою.

Раптом запанувала тиша. Я відчув, як батько наповнює якоюсь рідиною келих, не поспішаючи робить ковток. Мабуть, намагався переварити інформацію. Я не поспішав, тому терпляче чекав.

— Отак. Так ти вирішив улізти у цю справу? Нічого не змінилося. Як був дитям, так ним і залишився. От скажи мені відверто — воно тобі треба? Хоча, мабуть запитаю по-іншому: яким чином вона запудрила тобі мізки, що ти, не знаючи нічого, підписався на авантюру. Вона що, звабила тебе милим личком?

— Можеш думати що завгодно, батьку, тільки я не знаю, у що вона вплуталася.

— Сину, вона перебігла дорогу Платону. А такі люди довго не живуть. І нічого її жаліти — вона знала, на що йде. І хоче просто використати тебе.

— От я і хочу просити тебе влаштувати нам зустріч із Платоном. Він же десь біля тебе віллу прикупив. Ви частенько зустрічаєтеся. Якщо мої джерела на брешуть.

— Не брешуть. Він веде повністю легальний бізнес. Зарубай це на своєму цікавому носі. Невже тобі жінок мало? Сину, облиш усе, як є. Я не хочу тебе втратити.

— Мені потрібна з ним зустріч. Я тебе ніколи ні про що тебе не просив. А зараз прошу. Просто зроби це для мене.

Тривалий час я чув лише тишу. Напружену тишу. Ніби батько роздумував, як йому поступити.

— Гаразд. Я поручуся за тебе. Якщо ти цього хочеш, то що ж… Нехай буде по-твоєму. Відбій.

Батько поклав слухавку, а в мене в грудях щось занило. Якесь гнітюче передчуття здавило горло, та я його відкинув. Ще й не з таких ситуацій виходив неушкодженим. Можливо пощастить і цього разу. Я не можу загинути, коли тільки знайшов свою прекрасну спокусницю зі снів.

За роздумами незчувся, як автомобіль тихо під’їхав по гравійній доріжці до маєтку Бет. Побачив знервовану білявку, яка вже чекала на мене, стискаючи у руках дорожну валізку. Зупинився і відкрив двері, права рука інтуїтивно занурилася у кишеню піджака, де в мене поселився дорогий моєму серцю оберіг від незнайомки — браслет із котячого каменя. Доторкнувшись, майже миттю відсахнувся, — прохолодні раніше камінці обпалили долоню нестерпним жаром. Нічого, ми ще зустрінемося, це я знаю так же певно, як і те, що зможу витягнути Бет із цієї ситуації. Ліза плюхнулася поруч на сидіння, нервово стиснула кулачки до побіління суглобів. Глянув на неї упівока:

— Що сказала коханцю? Їдеш на паті з подружками у Сен-Тропе позасмагати на Лазурному узбережжі?

— Не твоя справа, Лука! Невже не розумієш: під загрозою моє життя і я скажу все, що завгодно.

— Якраз моя справа, Лізуню, якраз моя. І це я підставляюся заради тебе.

— Вибач, зірвалася. Останнім часом майже не сплю, все очікую нападу. Охорони все більше, всі люди перевірені, та мені все-одно боязко.

— Гаразд, проте ти мені багато чого не сказала. Думала, не дізнаюся? Ми з тобою летимо на зустріч із самим Платоном, — глянув на блондинку, очікуючи її реакції.

Губи дівчини привідкрилися від жаху, очі заслала пелена сліз. Очікував злості чи здивування, тільки не мокрих доріжок сліз. Прохрипіла:

— Зупини! Я повертаюся!

— Оце вже ні, кралю. Раз вплутала мене в цю справу, підемо до кінця.