Глава 8

Олеся

Після моїх слів на декілька секунд запала тиша. Маринка затнулася, перервала розповідь про свої пригоди і почала хапати ротом повітря. Вона аж ніяк не очікувала почути це від мене, тому аж зупинилася, здивовано подивилася на мене і ошелешено промовила, намагаючись підібрати потрібні слова:

— Отакої! Олеська дійсно зійшла з розуму без уваги хлопців. Це ж треба, до чого доводить відсутність чоловічої уваги! Ти мене, подруго, дивуєш! Я, звісно, розумію, що в твоїй голові давно поселилися таргани, але щоб вони почали влаштовувати там гучні вечірки – це занадто навіть для мене!

Вона продовжувала дивитися на мене, ніби сподіваючись, що я, як завжди, віджартуюсь, та я просто мовчки дивилася на неї.

— Але все не так погано, як здається, — миттю продовжила вона, розцінивши мою мовчанку за знак згоди. – Тебе слід негайно з ким-небудь познайомити. Інакше — згинеш у своїх снах і не знайдеш своєї пари. Я цим займуся, а оті сни викинь із голови. Це ж треба — настільки все запущене! А я і не здогадувалася. Якщо проблеми зі сном — випий заспокійливе чи чайку із ромашкою, і будеш спати, як немовля, без різних фантазій. Фантазії — це гарно, проте тільки у одному випадку — якщо маєш хлопця, з яким усе оце можна втілити.

Мені стало соромно від власного одкровення. Маринка дійсно матеріалістка, і те, що не може помацати, не вважає вартим її уваги. Вона вирішила, що я колись побачила фільм із якимось голлівудським актором, і позаочі в нього закохалася. Настільки, що він починає мені снитися. Така собі фанатська закоханість юної дівчини. Проте я була стовідсотково впевнена, що вперше зустрілася з моїм красенем (так, моїм) у сновидінні. Подруга вже знайшла у смартфоні список найгарніших акторів Голівуду і тицяла мені під носа зі словами: «оцей красунчик чи оцей?» Щоб вона відчепилася, я тицьнула в першу-ліпшу фотографію.

— Непоганий вибір, Олесю. Я в захваті від твоїх забаганок. Та мушу тебе розчарувати, Кіт Харінгтон уже одружений. І те, що він приходить до тебе у снах, ні до чого хорошого не приведе. А для твоєї психіки — особливо. Нічого, я візьму облаштування твого щастя в свої руки. Попрацюю твоїм Амуром.

— Маринко, зупинись. Ти б зі своїм особистим життям розібралась! От кого із тієї череди хлопців ти кохаєш? Хто є тим єдиним, що запав тобі  серце?

— Важке запитання. Хлопців багато, а я одна. Важко ось так відразу віддати перевагу. Той підходить з трояндою, інший запрошує в кіно… Хочеться усім приділити час і увагу, — подружка навсібіч блискала очима, чорні тугі кучері розсипалися по плечах. — Кожного хочеться приголубити. Кожний неповторний по-своєму. Думаєш, це легко, просто ось так тицьнути пальцем в одного. Це ж не апельсини на базарі вибирати!

Мене розсмішило подібне порівняння, але Маринка, не звертаючи на це увагу, продовжила:

— Тут потрібно ретельно розібратися, так би мовити, зважити усі «за» та «проти». А це, сама знаєш, нелегко.

Я мимоволі посміхнулася, адже пам’ятала сумісні походи на ринок і згадала з якою ретельністю подружка обирає фрукти та овочі. Це було дійство, на яке збігалася купа народу, а ті, хто стояв у черзі за нами, швидко шукали інших продавців. Що вже говорити про хлопців. Звісно ж, Маринка обиратиме кращого з них значно ретельніше, ніж моркву та цитрусові. Та я про це не хотіла говорити вголос, тому продовжила:

— От коли зустрінеш свого єдиного, не будеш бігати кожного разу в кіно з іншим хлопцем.

— Олесю, такого не станеться. Я занадто яскрава особистість, щоб хтось зумів приборкати мій характер. І мої запити. Це саме я буду такою енергійною бабцею при повному макіяжі із вишуканою зачіскою та у сукні з величезними квітами. І не забудь, біля мене буде такий самий креативний дідусь, як і я, — подружка зайшлася веселим сміхом, який дзвіночками розкотився вулицею.

За балачками ми й не помітили, як зайшли на малоосвітлену вулицю. Ми вирішили скоротити відстань, тому звернули сюди. Збоку шуміло шосе із пролітаючими на повній швидкості автівками, але тут людей траплялося все менше, а поодинокі ліхтарі тьмяно освітлювали шлях. Навіть всюдисущих кіосків із дрібничками тут не спостерігалось. Маринка ображено надула губки:

— Завжди ти так, Олесю. Тільки послухай тебе, а зроби по-своєму. Замість того, щоб забрести хтозна-куди в глушину, зараз би витанцьовували в нічному клубі. От навіть мінералки ніде купити. А так пити захотілося.

— Тоді розвертаємося і йдемо назад. Запрошую переночувати у мене, щоб продовжити приємний вечір. Влаштуємо піжамну вечірку, замовимо піцу, — я була насправді дуже вдячна подрузі, котра допомагає розслабитися і не так сильно сумувати за батьками.

Подружка радісно підстрибнула і заплескала в долоньки, чорняві кучерики смішно впали на щічки.

— Тоді я зателефоную батькам і підемо до тебе.

Не встигла Маринка натиснути на відбій, запевнивши батьків у цілковитій безпеці, як шлях нам перегородила компанія підпитих молодиків. Вони явно були раді зустріти нас, хоча й не очікували, що тут може хтось з’явитися у такий час. А особливо самотні дівчата. Зараз для них ми були тими беззахисними кроликами, які самі дріботіли у роззявлену пащу удава. Ми хотіли розвернутися і втекти, та чоловіки повільно оточили нас з усіх боків. При цьому сильно гиготіли, пускаючи жарти. Вони відчували, що можуть добре з нами розважитися, адже розуміли, що ніхто не прийде нам на допомогу. Та й кричати було марно.

— Які кралі і без охорони, — явно головний над гуртом кинув загальну фразу, котра не обіцяла нам нічого хорошого. — Це добре, що ви зустріли нас — ми якраз ті, кого ви шукаєте.

Він нахабно посміхався, кидав погляди то на нас, то на своїх дружків. Ніби шукав підтримки, чи демонстрував перед ними свою крутість та дотепність. Шкірянка туго обтягувала м’язистий торс, губи скривились у нахабній посмішці. Зараз він був володарем становища і сповна цим користався.

— Хлопці, може ми підемо? — писнула перелякано Маринка. — Ми випадково сюди забрели і не хочемо заважати вашому відпочинку.