Глава 7

Лука

Я повільно вийшов із автомобіля, намагаючись зібрати думки докупи. Що очікує мене там, за зачиненими дверима? Світ тісний, Бет. Якщо, звичайно, ти та сама Бет, а не особа, яка видає себе за тебе, або просто прикривається твоїм ім’ям. Як давно ти зникла з мого життя, щоб ось так, зненацька, з’являтися і чогось очікувати від мене? Тоді, давно, ще за студентських часів, саме Бет прагнула відвести мене до вівтаря. І отримала відмову. Наші відносини завершилися грандіозним скандалом, і вороття відносинам не було. У нас були різні погляди на стосунки: вона хотіла кохання, а я прагнув свободи.

Наївна дівчинка Ліза, яку батьки теж випхали на навчання за кордон. Самотня і покинута в чужій країні, з повним гаманцем грошей і відсутністю поряд людини, яка зможе зрозуміти, чи дати якусь пораду. Яка доросла могла з неї вирости? Така, як і з мене — цинічна особа, для якої власні потреби чи бажання важливіші понад усе.

І до чого, в підсумку, ми дійшли? Довгонога блондинка з величезними синіми очима наївно кліпала віями і проклинала мене на чому світ стоїть. Але це було давно. А зараз вона перетворилася на впливову особу, чиїми бажаннями ніхто не може нехтувати. Нічого собі, дівчинка піднялася. Тепер моя колишня подружка Ліза — славнозвісна Бет Золотарьова, і без неї не обходиться хоч яка-небудь значуща подія. Це ж треба, вона хоче зі мною зустрітися. І не дає мені вибору. Ну що ж, подивимося, що ти від мене хочеш, крихітко. Чи хочеш продовжити забуті стосунки, чи покликала задля помсти? Побачимо.

Я різко штовхнув важкі двері від себе. Сліпуче сяйво від ламп вдарило в очі, мене огорнув інший світ — блиску, шалених ставок і грайливих дівчат. Я ступив на червону килимову доріжку. До чого цей пафос? У цьому вся Бет — показувати розкіш за пустим фасадом. Гм, де ж вона? Змусить чекати, звично спостерігаючи за мною з якоїсь прихованої камери. Почекаю п’ять хвилин і розвернувшись, піду.

Зі мною не варто гратися в свої іграшки. Раптом до мене підійшов охоронець, і запросив пройти за ним. Гаразд, ми піднялись на другий поверх широкими сходами, і підійшли до зачиненої кімнати, де стояли ще два охоронці. Невже Ліза боїться, тремтить від переляку в своєму закладі, маючи такого впливового коханця, турбується за своє життя? Оце так поворот. Хоча, це міг бути і простий антураж, щоб показати свою крутість.

Охоронець відчинив переді мною двері і відійшов у сторону, запрошуючи мене всередину. Я ступив крок уперед і побачив Бет. Я заледве зміг приховати здивування, та зіниці мимоволі розширилися. Ніби з картинки переді мною постала справжня богиня, котра знала собі ціну. Усе в ній говорило про зманіженість, тіло дихало розкішшю і багатством. Як добре ж я тебе вивчив, Бет. Знудилась біля підстаркуватого багатія? Сама ж маєш непогані статки, могла вибрати когось молодшого і не дивитись на мене голодним поглядом.

— Привіт, Лізо, — кинув пару слів, зіпершись об стіну і склавши руки на грудях.

— Лука, тепер я Бет. Привіт, — прошепотіла-промуркотіла мені на вухо, дихнувши ароматом дорогих парфумів. Підійшла ближче, прокреслила нігтиками по моїй щоці.

— Навіщо призначала зустріч? — намагався говорити відсторонено, хоча розумів, Бет бажає моєї крові.

— Завжди такий… зверхній, холодний і… безсердечний. Нічого в тобі не змінилося.

Блондинка повільно розвернулась, демонструючи глибокий виріз сукні на спині аж до попереку, і пройшлася до низенького столику з наїдками та напоями. Повільно нахилилася, демонструючи мені досконале засмагле тіло. Так, краля довела фігуру до ідеалу. Хм, невже сподівається, що кинуся в її обійми, як голодний вовк на бідну овечку?

— Є таке, золотко. А зараз ти скажеш, що була проїздом у наших краях і вирішила побачити колишнього друга? А заодно відкрила блискучий заклад, куди вхід тільки обраним товстосумам, — відповів трохи різко, та інакше з нею не можна.

Дівчинка загралася, якщо вирішила дражнити мене перед носом у впливового коханця-олігарха. Що вона хотіла цим сказати? Я не з боязких, та мені такі пригоди аж ніяк не до смаку. Хоч і обожнюю ходити по лезу бритви, та мене вже не цікавлять ігри з Лізою. Я вже не той студент, котрий кидається на кожний розріз блузки, ніби розлючений бик на червону ганчірку. Яку гру затіяла Лізонька?

Кокетка обернулася, зміряла критичним поглядом:

— Лука, допоможи мені, а я віддячу. Матимеш свій контракт у кращому вигляді на твоїх умовах. Невже не приваблива пропозиція? — голос трохи захрип, очі збільшились від заледве приховуваного страху.

Я помітив, що вона дійсно не грає. Щось сталося таке, що вона вирішила звернутись саме до мене. Значить, нікому більше не довіряє. Ні коханцю, ні охоронцям… Якщо це гра, то дуже майстерна. Гідна Оскара. Та щось мені підказувало, що це була не гра. І їй дійсно потрібна була моя допомога, за яку дівчина спокушала вигідною пропозицією.

Підійшов ближче, взяв за підборіддя, заглянув у волошкові очі:

— Лізо, розповідай, що сталося. Не такий вже я безсердечний, як ти думаєш. І якщо потребуєш допомоги, то я допоможу навіть без того остогидлого контракту. Якось без нього не піду жебрати з протягнутою рукою.

— Я б і в страшному сні до тебе не звернулася. Мені постійно надходять погрози з невідомого номера. Я вже скаржилася покровителю, та він з усіма його зв’язками не зміг мені зарадити.

— Чим я допоможу? Не такий я вже й крутий, яким ти мене вважаєш.

— Не ти, твій батько. Він набагато впливовіший від мого коханця. У пана Демченка великі зв’язки за кордоном. Мені здається, що цей невідомий зловмисник знає мене ще зі студентських часів. Перебрала в думках всіх знайомих, але ж не знаєш, хто є хто зараз, і хто міг накопичити на мене образу, щоб через кілька років вирішити мстити.

— Я не спілкуюся з батьком, ти ж це прекрасно знаєш.

— Лука, незнайомець поклявся мене вбити! — верескнула дівчина, очі наповнились сльозами, — І вже був не один замах!  Мої охоронці завжди поряд зі мною, скоро під ліжком ночуватимуть, та все-одно не відчуваю себе в безпеці.