23. Я. Елементарне.

Якщо ви захочете познайомитесь з найбільшим в світі олухом, то що ж — приємно з вами познайомитись!

Зважившись заявити, що зроблю її щасливою і щоб вона не плакала — найближчими годинами згадав, що не призначив час і місце побачення. Ну це хіба не смішно? І як тепер з нею здибатись?

Питати Юльчин номер телефону, бо ж колись за іронією долі його видалив, у Макса чи Міли не схотів. А раптом Юля не хоче, аби всі знали про мої наміри? Можливо стидається мене, абощо. На весіллі неодноразово помічав деякі моменти, коли дівчина від мене відверталася. І це я був тільки свідком, а не її хлопцем.

Та найбільше мене турбувало інше. Я ж не знав, чи є хтось у неї. Можливо, мої залицяння нічого не варті, бо її серце зайняте? Ну то й що, що пів року тому вона познайомилась зі мною? Що з того, що ми провели разом світанок одного разу? З тих днів багато часу минуло. Вона могла б розпочати стосунки навіть вчора чи тиждень тому.

Довбень, чому ж ніколи не питаю у дівчат, чи серце зайняте? А треба було ще з самого початку. Це ж елементарне. Нічого складного немає у фразі: "В тебе є хлопець?"

А ще краще питати, чи шукає дівчина собі пару. Інакше, скільки не стукай у двері — тобі не відчинять. Господарі не чекають гостей.

Так й минали дні. Понеділок. Вівторок. Середа. А номеру, як не було, так й немає. Ще й Юля мені не телефонує. Якби ж їй хотілось чи, якщо б я їй подобався — вона б теж могла мені подзвонити і нагадати мені про побачення. Її мовчання може означати лиш одне — вона на мене не чекає. Можливо на іншого чекає, але на мене точно ні.

І це розуміння краяло серце і штовхало на подвиги. Наприклад, наступнього дня я подав заяву на звільнення зі свого теперішнього місця роботи, зв'язався зі своїм кавер рок-гуртом, які саме утретє шукали гітариста. Незадовго до весілля друзів я вже з ними бачився. Вони самі запропонували тоді замінити соліста в неділю, що траплялось раз чи два в місяць стабільно. То ж моє повернення й цього разу не мало проблем і було сприйняте хлопцями радісно.

Що ще значилося серед моїх подвигів? Чотири дні тверезості. Щоправда, які далися вкрай важко і були відсвятковані п'ятого дня гучним збіговиськом десятка моїх друзів, котрих я бачив, в гарному випадку, двічі в житті. Але, можу ж я собі дозволити таке задоволення? Душа потребувала забутися.

— І що стало причиною твоїх страждань? — питав наступним ранком мене Ян, який розбудив мене.

— Її ім'я Юля. Здається, знайшлась та єдина, котрій я не припав до душі. Хоч як не крутився, хоч що не робив — а їй все не так.

— Юля? Це не та, випадково, про яку ти мені ще восени розповідав? Ти тоді просив зателефонувати їй, мовляв, щоб я познайомився з нею, а ти почув, чи тільки з тобою, чи з усіма, вона така холодна. А я відмовився, бо в мене ж дівчина була...

Спогад, котрий нагадував про нашу з племінником сварку, раптово породив ідею.

— Чекай! Я ж записав тоді її номер десь! Залишив, вмовляючи тебе, і в повідомленнях, і на папірцях. Янику, треба знайти той номер! Швидко, — вигукую.

— І подзвонити їй? Добре. Зроблю, — легко погоджується Яник на іншім кінці телефону.

— Взагалі-то, я мав на увазі, знайти і дати його мені. І... — хотілось заперечити, проте у Яника язик не заплітався, як в мене після вчорашнього, тож він випередив.

— Та не переймайся! Я ж одинадцять днів, як вільний хлопець. Тож нічого — можу зателефонувати твоїй Юлі. Не хвилюйся, дізнаюся, чи хтось є в неї, чи легко йде на контакт.