9. Я. Гарна пара.

Юльчині холодні пальці смикаються в моїй руці. Напрошується питання, чи тремтить вона від холоду, чи від моєї присутності?

— Юлю, вибач. Просто дивно було б пояснювати всю ту довгу історію своїм хлопцям і твоїм дівчатам.

— А Міланка ж в чому винна?

— Ні в чому.

От й поговорили. На цьому й все. Загриміли двері вбиральні і почувся голос гостинного, але для кого як, господаря дому:

— А де всі? Мілано, чом самотньою тебе лишили всі?

— Вертаймося, — шпарко проскочила повз мене дівча та й вислизнула з кімнати, а мені за нею слідом тільки й залишилось йти.

Оглянув позирком кубелечко Максимової спальні в місячному сяйві та й зачинив двері в це негоже царство. Не дозволю аби в ньому опинилася Юльчині оголені ніжки.

Радісна пика Макса з порогу кухні кидається в обличчя. Щось задумав вже, тюхтій. Приєднавшись до компанії та опинившись в лещатах чорної коси, яка побачивши мене аж запищала мишкою, очей не відведу від конкурента.

Якось дивно він поглядає на склянку Юлі. Невже встиг підлити в її сік горілки?

Поки всі знов відволікаються на жарт Макса, з рота якого вони вилітають нині кулеметною чергою, наче ненароком беру до рук Юльчину склянку та й надпиваю.

— Ой, переплутав, — зойкаю, коли смарагди з подивом втупилися в мене, а в роті відчуваю не тільки апельсиновий смак. — Вибач алкаша такого непутящого. Тепер треба налити тобі в нову склянку, — вдаю сп'янілого в драбадан.

Макс біситься, хоч виду й не подав. Та люта конкуренція між нами зростає.

— Голобонько, візьми ще одну скляночку з верхньої лівої полиці, — кидає господар своїй жертві, а щойно прозора посудина опиняється в одній його руці, а в інший баночка із соком, додає. — А не могла б ти ще зробити добру справу? Візьми з холодильника твердий сир та поріж його, будь ласка.

Поки безвідмовна дівчина займається справою, недороблений "принц" тепер відверто насміхається з неї за її спиною! Макс прикладає палець до рота, показуючи нам, щоб ми мовчали, а сам, безшумно сміючись, змішує горілку з соком. Падло.

Мовчу, зціпивши зуби. Жую арахіс. Однак, спостерігаю. Найліпшої нагоди втрутитись чекаю.

Коли ж дівочі пальці граційно тягнуться до склянки — необережним рухом руки, зображаючи в дупель налиганого алкоголіка, зачіпаю її. Та не Юлю, а склянку!

Рідина проливається на стіл і тоненькою цівкою крапотить на підлогу. Юля охкає, Макс шипить, скорчивши невдоволеного господаря, і лише Мілана розріджує атмосферу своїм гучним сміхом. Та й мені самому смішно.

Що, ковтнув дурбецело? Конкурент не дріма! Що ти ще збираєшся зробити?

Спроби підливання Макс остаточно вже не повторює й це гріє душу. Проте... тепер він підсувається ближче до об'єкта. Рішучий наступ. Тактильні доторки. Виделка падає на підлогу і він пірнає під стіл за нею, поклавши свою дурну голову на коліна зашарілої панни!

Присягаюся, шмаркач встиг ковзнути масними пальцями по струнким ніжкам, адже на дівочому обличчі намалювався непідробний страх. Ач скотина!

Юля відсовує свій стілець подалі від Макса. Його це дратує. Я ж поки що не втручаюся, але...

— Ой, все! Несіть мене в тепле ліжечко семеро! — із заплющеними очима та сплутаною координацією белькоче й регоче Мілана мені на вухо.

— В сусідню кімнату красуню віднесеш?

— А в мене краща ідея, — вдаючи, що ледь повертаю язиком, перекреслюю мрії Макса здихатись мене й Мілани. — Я щось також не проти прилягти, але ще спати не хочу. Може перемістимося в іншу кімнату на дещо м'якші, ніж ці стільці, меблі?

— Я за, — одразу ж подає голос Юля, чим мене дивує. Хороша дівчинка. Мабуть і не в її інтересах втрачати мене чи подругу з поля зору.

— Хто ще за? — вдаю розхристаного роздовбая й піднімаю руку свою та Мілани, яка вже важким пластиліном схилилась на моє плече. Ще трохи і задавить. — Троє проти одного? Юлю бери чарки в руки, а я Мілану та й потягнули в інші апартаменти цю красу. Наша взяла.

Через лічені хвилини, хто не охоче, а хто хутко, але переносемо деякі скляночки, пляшечки і тарілочки до спальні Макса. Юля навмисно вмостилась в позі лотоса подалі від Макса, який обперся в узголів'я свого ліжка. Навпроти нього, султаном, всівся я, а Мілану підштовхнув ближче до подруги та подушок. Зрештою, як тільки-но синьоока діваха відчула перину — не минуло й п'яти хвилин, як вже заплющила очки та й... дала хропака.

Перший пішов. Залишилось споїти Макса. Його рухи вже сумбурні, слова не зв'язані. Видно перебрав, перехиляючи чарочку другу для сміливості. По повній собі наливав — от і дурко.

Зате Остапа понесло. Щось розійшовся я, спіймавши хвилю азарту, гумором та сміхом зловживаючи. Проте, не даремно — чим далі в ліс, тим... гучніше й сміх Юлі.

Дівчину розслабило — це факт. Побачивши, як розморило її сестру по навчанню, вона зняла маску тривожності. Коли ж Макс заплющив очі й позіхаючи більше не патякав — ще більше вогняного сяйва запалахкотіло в глибині смарагду. Весело їй стало? І на мене тепер з-під лоба поглядає. Чекає, що й я засну і вона виявиться останнім героєм ночі? Чорта з два!

— Як голова? — припинивши жартувати й вже не вдаючи із себе захмелілого в дупель, питаю в геройки.

— Ніяк. Ще є пігулки?

— Ні. Але я примітив аптеку поряд, яка працює цілодобово. Якщо хочеш, можемо прогулятися.

Мовчу про залишки диво-засобу у своїй кишені. Четверта ранку. На дворі вереснева ніч і яскраво мерехтять зорі. Чудова нагода закохати у себе неприступну панянку. А разом з тим ще й протверезію, подихавши прохолодним повітрям.

На мій подив, Юля погоджується. Мабуть біль надокучає добряче. Ми швидко спорожнюємо ліжко від наїдок та напоїв, яких лишилось, як кіт наплакав, залишаємо два сплячих тіла в темряві кімнати й готуємось на вихід.

Я навмисне тримаю між нами дистанцію. По-перше, не хочу дихати в миле личко ароматами ванілі, а по-друге, бо ж шлях до дівочого ніжного серця лежить через вуха, а не тіло. Не лякатиму оленицю передчасно.

Мовчки покидаємо квартиру, мовчки спускаємось сходами і прямуємо вузьким подвір'я, щедро наповненим автівками. Нічну тишу тривожить лише скавуління бродячих собак.