Розділ другий: Тіні в темряві

Соломія прокинулася від того, що сонячне світло лоскотало їй повіки. Вона лежала в ліжку, міцно стискаючи ковдру, ніби та могла захистити її від усього, що сталося вчора. У голові крутилися уривки спогадів: сарай, стіна, що розтанула під її дотиком, і та дивна тінь у кутку двору. Вона заплющила очі, сподіваючись, що це був лише сон, але відчуття тепла в пальцях, коли вона проходила крізь стіну, було занадто реальним, щоб його ігнорувати.

— Соломіє, вставай, запізнишся до школи! — голос мами прорізав тишу, і Соломія знехотя сіла на ліжку. Її погляд упав на щоденник, що лежав на тумбочці. Останній запис, зроблений поспіхом уночі, здавався тепер чужим, ніби його писала не вона. "Щось змінилося. Я змінилася. І мені здається, що хтось знає про це". Ці слова викликали в неї мурашки.

Вона швидко зібралася, натягнула джинси й ту саму синю толстовку, яка вже стала її своєрідною бронею. Сніданок пройшов у звичному хаосі: Марта сперечалася з татом про те, чи варто їй брати додаткові курси в університеті, мама нарікала на зламаний чайник, а Соломія мовчки їла свою вівсянку, намагаючись не думати про сарай. Але думки поверталися туди знову й знову, ніби магніт притягував їх до того місця.

У школі все було як завжди. Оленка, як і передбачалося, весь ранок розповідала про нового хлопця, якого вона бачила на шкільному дворі. Він, за її словами, був "просто ідеальним": високий, з темним волоссям і загадковою посмішкою. Соломія слухала її в пів вуха, киваючи в потрібних місцях, але її думки були десь далеко. Вона не могла позбутися відчуття, що за нею хтось спостерігає. Під час перерви, коли вона стояла біля вікна в коридорі, їй здалося, що хтось дивиться на неї з іншого кінця шкільного подвір’я. Вона різко обернулася, але там нікого не було — лише кілька молодших учнів ганяли м’яча.

— Сол, ти точно нормально? — Оленка нахилилася до неї, коли вони сиділи на уроці літератури. — Ти якась... не тут.

— Та все нормально, — Соломія змусила себе всміхнутися. — Просто не виспалася.

Оленка підозріло глянула на неї, але не стала наполягати. Соломія знала, що подруга не повірить, якщо вона розповість правду. Та й як це пояснити? "Гей, Оленко, я вчора пройшла крізь стіну, і, здається, за мною хтось стежить"? Навіть у її голові це звучало як маячня.

Після уроків Соломія вирішила не йти одразу додому. Їй потрібно було розібратися, що відбувається. Вона сказала Оленці, що піде до бібліотеки, щоб підготуватися до контрольної, але насправді попрямувала до старого парку на околиці містечка. Це було тихе місце, де рідко бували люди, особливо восени, коли листя вкривало стежки товстим килимом. Соломія любила приходити сюди, коли хотіла побути на самоті. Вона сіла на лавку біля закинутого фонтану й дістала свій щоденник. Їй потрібно було записати все, що сталося, щоб хоч якось упорядкувати думки.

"Я не знаю, що зі мною відбувається. Це не нормально. Люди не проходять крізь стіни. Може, я захворіла? Або це якийсь експеримент? Але чому я? І що це за тінь була вчора? Я не вигадала її, я впевнена. Хтось був там. Хтось бачив, що я зробила".

Вона зупинилася, гризучи кінчик ручки. Її погляд ковзнув по парку, і раптом вона знову відчула це — відчуття, що за нею стежать. Вона різко підвела голову й озирнулася. Парк здавався порожнім, але в кущах за фонтаном щось ворухнулося. Соломія завмерла, її серце закалатало. Вона повільно встала, тримаючи щоденник у руках, і зробила кілька кроків до кущів.

— Хто там? — її голос тремтів, але вона намагалася звучати впевнено. Відповіді не було, лише шелест листя під поривами вітру. Вона зітхнула з полегшенням, вирішивши, що це, мабуть, птах чи білка. Але коли вона повернулася до лавки, то помітила щось дивне. На землі, біля її сумки, лежав маленький папірець, якого раніше там точно не було. Вона нахилилася й підняла його. Це був шматок пожовклого паперу, складений удвоє. На ньому було написано лише одне слово: "Обережно".

Соломія відчула, як її долоні спітніли. Вона озирнулася, але парк залишався порожнім. Хтось залишив цей папірець спеціально для неї. Але хто? І чому? Вона засунула записку в кишеню й швидко пішла додому, відчуваючи, як страх змішується з цікавістю.

Вдома вона замкнулася в своїй кімнаті й дістала записку. Слово "Обережно" було написане акуратним, майже старомодним почерком. Вона перевернула папірець, але на звороті нічого не було. Соломія сіла на ліжко, намагаючись зібрати думки. Їй потрібно було перевірити, чи може вона знову пройти крізь стіну. Може, це був одноразовий збій у реальності? Але спочатку вона вирішила пошукати відповіді.

Вона увімкнула ноутбук і почала гуглити: "люди, які проходять крізь стіни". Результати були передбачуваними: статті про супергероїв, уривки з фантастичних книг і кілька конспірологічних форумів, де люди писали про "надприродні здібності" та "урядові експерименти". Соломія закотила очі — це було марною тратою часу. Але одна стаття привернула її увагу. Це був старий пост на форумі, датований кількома роками тому. Автор, який ховався під ніком "Тінь_у_стінах", писав:

"Є люди, які можуть робити те, що здається неможливим. Вони не такі, як усі. Але вони не одні. Є ті, хто знає про них. І вони полюють. Якщо ти один із них, будь обережним. Вони завжди поруч".

Соломія відчула, як її горло пересохло. Вона перечитала пост ще раз, а потім подивилася на записку, що лежала поруч. Слово "Обережно" ніби пульсувало в її свідомості. Вона швидко закрила ноутбук і відкинулася на спинку стільця. Це було занадто. Може, вона просто накручує себе? Але тінь у дворі, записка, пост на форумі — усе це складалося в якусь моторошну картину.

Тієї ночі Соломія вирішила ще раз перевірити свої здібності. Вона дочекалася, поки всі в будинку заснуть, і тихенько вислизнула до сараю. Цього разу вона була обережнішою. Вона стала перед стіною, глибоко вдихнула і зосередилася. "Я хочу пройти", — подумала вона, і її тіло знову розтануло, пропускаючи її крізь деревину. Вона опинилася на вулиці, і цього разу відчуття було ще сильнішим — ніби вона могла контролювати цей процес. Вона спробувала ще раз, цього разу з іншою стіною сараю, і знову все вийшло. Її серце калатало від захвату, але водночас вона відчувала страх. Що, якщо хтось дізнається? Що, якщо той, хто залишив записку, знає?