Глава 10

Леся

Близько шостої години вечора, ми з Надією вийшли з таксі біля бази відпочинку, і огледілися.

– Ти впевнена, що я буду доречною на цьому святі? - Надя здавалася зовсім невпевненою. Та що з нею сталося за час перебування в іншому місті? Вона була такою зухвалою раніше.

– Звісно. Мені буде дуже комфортно з тобою. Та і ти розважишся після повернення додому.

– Але ж в тебе хороші стосунки з колегами. Нащо тобі моя компанія? - безперервно поправляючи кучеряве волосся, спитала вона. 

– Та з ким, як не з тобою, мені вдасться відірватися на повну? - підбадьорила я рознервовану подругу, взявши за руку. – Пішли шукати шановне панство.

Ми попрямували на територію, аж поки не дійшли до банкетної зони, що знаходилася на відкритому майданчику. Бар є, а отже... Розслабитися вийде. Людей вже було повно. Майже зі всієї лікарні, не тільки з нашого відділення, а отже, треба поводитися чемно. Але і розслабитися. Задача із зірочкою. Я знайшла Христину, і ми підійшли до неї, хоча мій погляд бігав по натовпу людей, і шукав Антона. І Артура. Добре. Ми з Надькою поки що не готові зустрітися з ними, тому вирішили почати розважатися самі.

Дуже швидко стемніло. Все ж таки, кінець літа... Трохи потанцювавши з дівчатами, я осіла біля барної стійки, Надя спілкувалася із санітаром з реанімації, а Христя взагалі кудись поділася. Боже... Яка ж я невдаха. Навіть не здатна звабити когось, задля втіхи, тому що не хочу потім почуватися ніяково у лікарні. Адже, це не випадкові люди, і не можна зганьбитися, поводячись, наче скажена повія. Я скута і закрита. А оточуючі навіть не замислюються про те, що про них скажуть після цього. Розважаються на повну.

От де цей Антон? Майже дві години минуло, а ми навіть не побачилися і не привіталися. Раптом, я відчула вібрацію у клатчі, відкрила його у пошуках телефону, і в результаті все вивалилося на підлогу. Трясця... Я присіла на коліна, щоб прочитати СМС, посеред розкиданого вмісту клатчу.

"Маленька, тебе забрати з цього заходу, або ще плануєш погратися з кимось? Розважайся, але думай про наслідки".

Це було від Вадима. Мені стало моторошно і холодно від страху. Та звідки він знає де я? Куди від нього подітися? 

– Ого, та з вами можна дружити, панночко, - почулося глузливе поряд. 

Я підвела погляд, що, мабуть, став сумним після повідомлення від колишнього, і побачила Антона, який з ентузіазмом роздивлявся коробочку із гумками, що випала з мого клатчу. Ганьба... Нащо тільки мама підкинула мені їх? Ільїн зиркнув на мене, і завмер.

– Киця? Я думав ти не прийшла, - зачаровано посміхнувся Антон, наче не повірив своїм очам, відразу допоміг мені зібрати речі, і подав руку, щоб підвестися. – Де ти була весь вечір?

– Хіба ти мене досі не помітив? - пробухтіла я, схопившись за його пальці. – Мабуть, Ілона дуже відволікала твою увагу від оточення.

– Яка там Ілона?.. Подивися на себе! - трохи ревниво, захоплено, але і з претензією, крикнув він. – Ти сьогодні така розкішна і безсоромна, що і не впізнати. Я ж вже бачив твою голу спину серед гостей, - Антон наблизився, і провів долонею по моїй спині від шиї до попереку. Сукня дійсно була занадто відкритою ззаду, хоча і не дуже короткою взагалі, але так... На невинну квітку я не була сьогодні схожа. – Побачив і подумав – та шо то за розбещене дівча? Подумав, і далі продовжив чекати на скромну Лесю Олександрівну, яка десь забарилася. Але не бійся, мене не відштовхнуло те, що цим дівчам виявилася ти. Можеш бути розбещеною, якщо хочеш, - Антон теревенив без зупинки і так швидко, що я навіть відчула легке запаморочення.

– Що ти мелеш, дурнику? - трохи розсміялася я, поблажливо дивлячись на Ільїна. Не відсторонилася. Не зважала на те, що його рука так і лишилася на моєму попереку.

– Який погляд, - грайливо протягнув Антон, і вільною рукою закрутив на палець пасмо мого волосся. – Дівчинка скучила за своїм лікарем, чи ти просто вже дуже весела і добра?

– Слухай, ти казав, що ми будемо розважатися з іншими, то ж не смію затримувати, - я згадала, що повинна відштовхувати Антона.

– Яка ж ти... - цокнув він. – Цей вечір може стати чудовим, а ти скорочуєш його на кілька годин своїми примхами. Може, відразу будемо разом, а не витрачатимемо час на дурні змагання?

– Лесю, ти вже не сама? - до мене підійшла розслаблена Надя, і майже повисла, міцно обійнявши збоку. 

– Познайомся, це наш новий лікар Антон Михайлович, - простогнала я, відчувши тяжкість від ваги подруги.

– Лікар, мене звуть Надя. Беріть Леську у оберемок, та несіть, бо вона дуже сором'язлива. Ви не дочекаєтеся згоди, - Надя вже була дуже веселою, від чого мені стало незручно. – Ви ж вже почали. Опустіть свою долоньку трохи нижче спини, і вперед.

– Що ти... - я вже хотіла роздати Наді на горіхи, але...

– Доброго вечора, - до нас підійшов Артур Сергійович, і шалена радість Надійки вчахла. Вона відпустила мене, і трохи відійшла, схрестивши руки на грудях.

– Як несподівано, ви теж тут?.. - награно здивувалася я, поки Надя мовчала, обпалюючи Швеця поглядом. Вона навіть не привіталася.

– Дуже несподівано, - нарешті пробурмотіла Надя, показово почухавши скроню середнім пальцем. Це що, якийсь натяк? Посил для Швеця? Бо він трохи посміхнувся, ніби зрозумів, що Надя йому не рада. 

– Все ж таки прийшли зі своєю подругою, Леся Олександрівна? - не відриваючи погляду від Наді, спитав Артур.

– Не хвилюйтеся, Артур Сергійович. Я вже йду до свого кавалера, бо він на мене зачекався, - гордовито протягнула Надя, міцно поцілувала мене у щоку, і пішла шукати свого санітара. 

Все зрозуміліше нема куди. Вона навіть знає його по-батькові, а він дивиться їй услід так ревниво і розлючено, наче має на це право.

– Я ж казав, що ваша подруга непогано кусається, - прошипів Швець, і випив щось зі своєї склянки. – Непогано і дуже боляче.

– Які пристрасті... - зітхнув ошелешений Антон, і знову подивився на мене. – То що, Лесю?