Глава 8

Леся

Клятий Антон... Через нього мені тепер буде незручно відпочивати з колегами, та і працювати теж вже незручно, бо що про мене подумав Артур Сергійович? Що подумають інші, коли помітять? Який сором. І це ще він працює лише другий день! А що буде далі?

Весь вечір провела вдома з сином та мамою, намагаючись приборкати думки про ранковий поцілунок. Варто було його згадати, як губи починали пульсувати і горіти. Очевидно, що мені дійсно потрібна оця вся... Фізіологія. Подітись нема куди, коли родина спостерігає 24/7, і я чекала, що незабаром, коли мама і Михайлик заснуть, я зможу подумати про все більш активно, бо інакше з глузду з'їду від придушення бажань. Але вечір виявився сповненим сюрпризів. Близько десятої години вечора, у двері подзвонили.

– Привіт, сімейство! - на порозі стояла моя подруга Надя, у коротеньких шортиках та топі з відкритим животом.

– Хрещена фея! - Михайлик вискочив у коридор в піжамці, та кинувся обіймати Надійку. 

– Надя, як ти тут опинилася? - посміхнулася я, приєднавшись до колективних обіймів.

– Вирішила повернутися до рідненького міста. Можна в вас переночувати? А завтра вже шукатиму хату і все таке інше.

– Звісно, проходь.

Як виявилося, мама вже спала, тому не привіталася з Надією. Складно сказати, хто вона взагалі така. Подруга, кума, зведена сестра, сусідка... Надя сирота з дитячого будинку. Коли мені виповнилося 18, наші сусіди – молодий чоловік та його набагато старша дружина, вдочерили шістнадцятирічну Надійку. Ми з нею майже відразу подружилися. Цей вчинок сусідів здавався трохи дивним. Так, сусідка, мабуть, вже не могла мати своїх дітей, щоб народити для молодого чоловіка, але вдочеряти майже повнолітню дівчину... Яким це здавалося, таким і виявилося. Сусідка спеціально вирішила вдочерити дорослу дівчину, щоб її чоловік міг іноді розважатися з нею. Під наглядом жінки, а не десь на стороні, бо таким чином, він не пішов би з сім'ї, за її думкою. Але їм не вдалося втілити свою задумку. Надія була дуже пробивним дівчиськом, і швидко зрозуміла що до чого. Назбирала доказів, звернулася до моєї мами, потім діло дійшло до поліції. Подружжя позбавили прав на дитину та притягнули до відповідальності, а моя мама стала опікуном для Наді. Вона жила з нами. Коли я завагітніла та народила, Надя допомогала мені у всьому, і стала хрещеною для Михайлика, а потім поїхала до іншого міста і працювала там фотографом. Михайлику на той час вже виповнилося 4, а я познайомилася з колишнім і переїхала до нього. Надя ніби вирішила, що тепер нікому не потрібна, і саме тому поїхала від нас, але ми дуже сумували за нею. 

Синочок вже сопів, і ми з подругою присіли на моє ліжко в напівтемряві.

– В тебе все добре? - я подивилася на трохи скуту дівчину, яка відразу кивнула. Щось вона приховує.

– Звісно, - Надя накручувала на палець пасмо свого довгого кучерявого темного волосся, і ніяково посміхалася, ховаючи блакитноокий погляд. – Просто скучила, та і чуже місто вже трохи набридло. Я можу і тут працювати. На весіллях, наприклад. Ти як, ще не виходиш заміж?

– Ні, для мене це тепер табу, після...

– Після цього зашморганого Вадима? - скривилася вона.

– Ти ж казала, що він класний.

– На жаль... Яні Костянтинівні він теж дуже подобався. Все підбивала тебе скоріше охомутати його, щоб заміж покликав, - Надя згадала вчинок моєї матері, і я трохи заклекотіла всередині.

– Давай не будемо про нього.

– Давай. Про кого будемо?

– Нема про кого казати. Я живу роботою і дитиною, як і раніше. Ми ж переписувалися нещодавно, нічого не змінилося, - зітхнула я.

– А що там на роботі?

– Все непогано, але є одна лікарка, що псує всю картину нашого гармонійного відділення. О, до речі, подивишся на моїх колег? Місяць тому фоткалися, - я відкрила галерею на смартфоні, і показала Наді фотку з моїм колективом на день медичного працівника. На щастя, Антон тоді ще з нами не працював, і можна було про нього не згадувати, дивлячись на світлину, але я все одно згадала, подумавши про всі ці моменти.

– Я б краще зфоткала. Усі дивляться, хто куди попало, і кадр трохи тремтячий, - кумедно фиркнула Надійка, і раптом завмерла, щось помітивши на фото. 

Вона забрала телефон з моїх рук, і придивилася. Потім збільшила картинку, і зробила так, що на екрані був один суцільний Артур Сергійович крупним планом. Невже він їй так сильно сподобався, що вирішила помилуватися? 

– Це доктор Швець. Познайомити? - не витримала я її мовчання, і підколола посміхнувшись.

– Ти з ним працюєш? - повільно вимовила Надя.

– Так, це наш лікар. Я ж кажу, - відповіла я, і вирішила продовжити сватання. Несерйозно. Просто жартувала, але Наді, здається, було не до сміху. – Скоро буде корпоратив за містом. Можемо піти з тобою разом. Він, мабуть, також там буде.

– Ой, прибери це з очей моїх, - Надя віддала мені телефон, роздратовано закотивши очі, ніби я все сама вигадала, а її поведінка не була підозрілою. – Нащо мені ваші лікарі. Цей Артур до тебе не залицяється, випадково?

От вона себе і видала, брякнувши зайву інформацію.

– Ти знайома з ним, адже так? - я штовхнула Надю плечем. 

– З чого це ти взяла?

– Звідки знаєш, що він Артур?

– Ти ж сказала тільки що.

– Коли це? Я назвала його прізвище, а ім'я не говорила.

– Значить, на бейджі побачила ім'я, - буркнула подруга, нервово стискаючи свої руки. Бреше.

– На цій фотці не видно, що написано на бейджі. Чому ти не можеш відповісти чесно? Що за таємниці?

– Тому що я хочу спати. Втомилася з дороги, що аж сидячи засинаю, - Надя почала вкладатися на ліжку, оминаючи розмову.

– Завтра розповіси?

– Не знаю, - сумно зітхнула вона.

– Ну добре. Принаймні, тепер я розумію, що ви знайомі. Але цікавість розпирає дізнатися про все інше, - посміхнулася я, прикриваючи її ковдрою.

– Він одружений? - раптом спитала Надя, не дивлячись на мене.