Не буду!

Сучасні діти спокійно відповідають відмовою, коли ти їх просиш щось зробити. Як у них так виходить? Пам'ятаю в дитинстві мені таке і на думку б не спало. Одне діло, коли однорічна дитина, вередуючи, мотає головою. Однак, коли дитині настає 3 роки, справа приймає більш серйозний оборот.

Спочатку я впадала у ступор, так як примірювала ситуацію на себе: коли мене мати просила прибрати іграшки – я мовчки йшла та прибирала; тато кликав додому – бігла стрімголов без зайвих запитань. А тут на тобі: "ні, не буду". У голові вискакує слово “error”, і відразу хочеться гаркнути: “швидко, я сказала!”. Але що толку?

І знову починається пошук підходу, а точніше: безліч варіантів, поки один у конкретному випадку не спрацює.

1. На допомогу!

Наприклад, коли дитина не хоче прибирати іграшки, я починаю їх прибирати сама та прошу доньку допомогти мені. Коли задача навалена не на неї одну, вона погоджується. Це може спрацювати й в інших випадках, коли дитина боїться просто не впоратися сама, тому не береться виконувати завдання зовсім. Таким чином пропонуйте свою допомогу або перефразуйте запит, щоб дитина допомагала Вам.

2. Іноді апетит приходить під час їжі.

Коли моя дочка відмовлялася їсти, часто мені було достатньо дати їй скуштувати одну ложку, щоб вона переключилася на їжу і швидко бігла за стіл доїдати всю тарілку.

Коли я хотіла, щоб ми нарешті вийшли гуляти, головне було зрушити з мертвої точки - надіти першу річ. Тоді процес відбувався швидше.

У нашому житті був період з 2 до 3 років, коли ми купували нове взуття, але донька ні за що не хотіла одягати його. Влітку вона бажала продовжувати носити свої старі кросівки, а восени не хотіла знімати босоніжки, що вже полюбилися їй. Це було якесь замкнуте коло. Як ми вирішували цю проблему? Головне одягнути взуття вперше – далі справа йшла на лад.

Для цього в хід у нас йшли гойдалки. Ми садили дитину на них, не даючи можливості втекти, і потихеньку взували нове взуття, потім швидко розгойдували доньку, щоб позитивні емоції повністю захопили її. Решту прогулянки дитина радісно гуляла в новому взутті.

Консерватизм у нашої доньки доходив просто до абсурду: сік мав бути певного кольору, вода з конкретної пляшки, сир однієї і тієї ж фірми. Доводилося хитруватися, давати пробувати новий сік під виглядом старого, аж до переливання його з нової коробки в стару, сир просто пересипати в тарілку, щоб дочка не бачила якої він фірми, і іноді це спрацьовувало. Потім ми просто казали: «Дивися, ти п'єш новий сік. Як тобі?". Таким чином наш ассортимент розширювався. 

Щось дочка просто переросла, і певні форми та кольори перестали бути принципово важливими. Однак, якісь уподобання так і залишилися – що ж, зі смаками не сперечаються.

3. Жодних різких рухів!

Дитина захоплена грою, а Ви поспішайте, і чекаєте, що після команди «Ми запізнюємося! Швидко збираємось!» він підскочить і побіжить за Вами? Швидше за все, він і бровою не поведе. Залишайте запас часу, щоб можна було плавно переходити від однієї справи до іншої. А щоб дитині було легше перемикатися, спробуйте порахувати до 10.

Наприклад, моя дочка любить грати в душі і сидить там до останнього, навіть коли я вже вимкнула воду. Коли раніше я просто просила її вийти звідти, щоб вона не змерзла, вона відповідала мені «зараз, ще трохи». Тоді я почала говорити, що порахую до 10, і тоді вона має вийти. Це спрацювало – на числі «десять» дочка слухняно почала виходити з душу. Також це спрацьовує і під час прогулянки у дворі, коли вона не хоче заходити додому.

Визначте своє «трохи» в кількості 10-15 секунд, тоді Ви та дитина матимете можливість спокійно переключитися з однієї справи на іншу.

Тут можу порадити слово-сигнал «останній…» (мультик, печиво, разок тощо). Моя дочка досить легко вловила суть і знала, що після цього цей вид занять закінчується. 

4. Альтернативи рішень.

Дитина не хоче йти у душ? Перефразуйте: "З ким ти підеш купатися: з вертольотиком чи машинкою?". Не хоче обідати – запитайте: «Ти їстимеш суп із хлібом чи сухариком?», або запропонуйте інший варіант обіду. Головне, щоб усі варіанти відповіді були підходящими для Вас.

5. Навідні питання.

Дозвольте дитині самій дійти вірного висновку в ситуації, що склалася, і до пошуку її рішення. Наприклад, озвучте проблему «іграшки розкидані» та запитайте «як думаєш, що треба робити?». Зазвичай дитина оцінює резерв довіри до неї та з більшим ентузіазмом йде виконувати те, що Ви від нього зрештою чекали.

Моя дочка не любить робити щоранкові ритуали (почистити зуби, сходити на горщик, переодягнутися і розчесати волосся), тому вона розтягує їх на годину. Тоді я наштовхую її на вірну думку «Як думаєш, що ми ще не зробили?», донька відповідає «не вмилися», і справа йде швидше.

6. Перелік справ, дитячий планер.

Візуалізація розпорядку дня дуже корисна. Коли Ви пишете, що необхідно зробити, а потім ставите галочки або клеїте якісь наклейки – це стимулює виконувати завдання. Можете вигадати якусь свою систему планування або придбати готові планери. Вони є і нагадувачами, і мотиваторами. Нехай дитина теж бере участь у їх складанні та заповненні. Добре, якщо там буде багато яскравих малюнків, тоді позитивних емоцій буде більше. Також можна продумати систему оцінки виконаних завдань і заохочення них.

7. Все навпаки.