РОЗДІЛ 27

Сабріна 

Минув тиждень, а я й досі зі страхом йду з роботи. Після зустрічі з Артемом в мене наче панічні атаки з'явилися. Хоча я не впевнена, що взагалі знаю, що це таке... Рома  ввічливо підвозить мене додому, перевіряє, як в мене справи. Після того невдалого випадку із запрошенням - більше не ризикую так соромитися, але вдячна за його допомогу - це дає мені відчуття захищеності, якого не вистачає. Але мрії про щось більше луснули наче мильна бульбашка. Також я не намагалась дізнатися про його розлучення і вагітність. Хоч мені і цікаво! 

- Привіт. Я хотів дізнатися як ти? - відчинивши двері переді мною стояв Роман. Це був вже його звичний обряд - кожен вечір заходити і розмовляти на моєму порозі десь п'ять хвилин. 

- Ти знаєш, з того часу, як ми їхали додому нічого не змінилося. Лише година пройшла.

- Так, мабуть, дивне питання. Я просто хотів дізнатися, чи не зайнята ти чимось? - взагалі ні, я одинока жінка, яка вже занадто стара для пригод в п'ятницю.

- В мене була деяка затія, але якщо ти щось хотів, то я можу її відмінити.

- Ні, якщо в тебе плани, то не важливо.

- Чому? Раптом твоя пропозиція цікавіша?

- Можливо ти не проти посидіти в мене? Я замовив вечерю в ресторані. В мене є невеликий привід, зовсім не хочеться самому бути сьогодні. - згодна! Згодна! Згодна! Я ідеальний кандидат для вечері з привабливим чоловіком. Десь в глибині мені соромно. 

- В принципі я не проти скласти тобі компанію.

Про сором і совість я подумаю трохи пізніше. Бо від аромату в квартирі Романа я вже й забула на скільки це не пристойно вечеряти з жонатим чоловіком. Чесно кажучи, в мене вже цілу вічність не було вечері з кимось, не кажучи вже з чоловіком. А про побачення я взагалі мовчу - Артем мене не  балував подібним. Та це ж не побачення зараз? Правда? Ні! Я ж не настільки відстала, щоб не розуміти різницю? 

- А що ми відзначаємо?

- Моє розлучення.

- Розлучення? 

- Так, все нарешті закінчилося.

- А твоя дружина...

- Не вагітна.

- Ой, навіть не знаю чи вітати тебе чи ні.

- Я хотів дітей, прикро що й досі їх не маю, але розлучення - це дійсно те, що мені було потрібно.

- Тоді треба випити за здійснення бажань. Хоч бажання розлучитися таке собі, та варте того, щоб випити вина. 

Будь-який вечір пройде набагато приємніше, якщо випити достатню кількість вина, а головне робити це у приємній компанії. Звичайно алкоголь має свій вплив, але Рома здається будь-який вечір зробить кращим. Жарти, приємні моменти, розмови про все - це те, що підкорить кожну жінку. 

Із за столу ми перемістилися на диван у вітальні. Це було більш інтимно, ніж зазвичай. Ми постійно випадково торкалися один одного, від чого всередині розвивалося забуте тепло.

- Які в тебе плани на завтра?

- Ніяких здається. За квітами доглядати й все. 

- Недалеко звідси є гарне місце - можна завтра влаштували пікнік.

- Пікнік? Це справді гарна ідея. Але, вибач... Я не розумію, що це означає? Ну тобто, що між нами. Ти запросив мене сьогодні, завтра пропонуєш піти на пікнік. - алкоголь додав хоробрості для вирішення питання, яке вже давно мене турбувало. 

- Так, ти права - дещо треба прояснити. - чоловік скоротив ту малу відстань, що була між нами, опинившись буквально перед моїми очима. - Я вже давно мріяв це зробити. - не очікуючи моєї відповіді Рома ніжно бере моє обличчя і цілує впевнено - наче робить це постійно, повільно - наче в нас ще багато часу попереду. Я відповідаю на поцілунок - мені подобається, як він відчувається. Здається я також давно цього хотіла. 

- Сподіваюсь, що хоч трохи дав тобі зрозуміти, що між нами. Ти мені дуже подобається, але я не міг раніше про це говорити. Якщо ти не проти, ми могли б спробувати бути разом. 

- Я... Це несподівано, але мені подобається твоя пропозиція.

- Ходи до мене. - Рома притягнув мене до себе і я вже не розуміла, чи це ще дія алкоголю, чи його поцілунки зводять мене з розуму. 

Його руки відчувалися, як щось знайоме та правильне. Ми цілувалися з шаленою потребою, руки блукали по тілу, відчайдушно хотілося зірвати все зайве. Дихання збивалося, напруга зростала разом з бажанням. Поцілунки переходили у щось більше. Пристрасть повністю відключала від реальності і зупинятися зовсім не хотілося. 

- Моя Незнайомка... Яка ж ти солодка на смак - наче мрія. Постійно про тебе думаю. - здається голова ще занадто затьмарена. 

- Що? Що ти сказав? - очі чоловіка розслаблені й він не зовсім розуміє, що відбувається. 

- Що ти солодка, наче мрія.

- Ні. Ти назвав мене Незнайомкою? - від розслабленого виразу обличчя нічого не залишилося. Роман важко ковтав і мені це зовсім не сподобалося! 

- Я? Дійсно?

- Ромо, тобі краще сказати в чому справа.

- Сабріно, я не знаю... Розумієш, це сталося випадково.

- Що саме? Ти можеш мені нормально пояснити?

- Гравець - це я... Я зрозумів, що ти Незнайомка після того, як привіз тебе із клубу й ти написала мені про колегу. До цього звертав увагу на збіги, та потім остаточно впевнився. - в моїй голові почало  все закручуватися. Стало зрозуміло, чого поведінка і відношення до мене так змінювалось. - Я не знав, як тобі сказати, що знаю. 

- Тобто, ти весь час просто чогось чекав? Або насміхався з мене... - я згадала всі наші розмови, відверті слова, інтимні фото. Як соромно! Він знав, хто йому пише і я, як дурепа відкривалася без зайвих думок. 

- Я не насміхався в жодному разі. Просто не розумів, як краще зробити. 

- Ти знущаєшся? Тобі напевно було весело витягувати з мене всі секрети, щоб посміятися? - я швидко підвелась, на мене наче вилили відро води. Не було бажання дивитися в очі цьому чоловіку, чи від злості, чи від сорому. 

- Я б ніколи не жартував над тобою, і не образив би. Сабріно, повір мені. Давай спокійно поговоримо. - він спробував втримати мене, а мені лише стали гірше.

- Навіть чути тебе не хочу. - я швидко вибігла з квартири і побігла до себе. Мені потрібен простір і час, щоб прийняти це.