РОЗДІЛ 13

Роман

Незнайомка: На мою думку в мене світле. - ох, в цієї дівчина розкішне волосся! Або це фігура створює таке враження. Ніколи раніше не звертав уваги на зачіску, поки не побачив це фото.
Гравець: Чудове фото! Цікаво стало побачити твоє обличчя. - дійсно цікаво!
Незнайомка: Для того, щоб цього не сталося я зареєстрована саме в цьому чаті. Не хочу, щоб була відома моя особистість.
Гравець: Ти в розшуку? Мені варто боятися тебе?
Або ти зірка?
Незнайомка: Все набагато простіше. Та взагалі не важливо.
Гравець: Добре, повернемося до цього питання іншим разом. До речі, що ти цінуєш в чоловіках?

Незнайомка: Хм... Розум, впевненість, почуття гумору, повагу і звичайно досвід в ліжку.
Гравець: Цікаво! А досвід дійсно важливий! Можливо колись я покажу тобі свій... - вона не відповіла. Не дивно! Мабуть, вважає, що спілкується з підлітком, або збоченцем із постійними натяками. Який я жалюгідний!

Чомусь перетворююсь на дурника, коли спілкуюся з цією дівчиною, тому пишу всілякі нісенітниці. Це щось нове для мене - цікавитися невідомою дівчиною, чекати повідомлень. І я все ще одружений. Заяву лише подав і скільки чекати невідомо. Заводити нові знайомства не збирався. Та й Незнайомка дає зрозуміти, що їй це не цікаво..

Мої надії були марними коли, я сподівався на швидке розлучення. Виявилось, що Вероніка не баче причин для розлучення й чекає коли я заспокоюсь та повернуся додому. Саме так вона мені сказала, коли отримала запрошення на суд. Дивуються її впевненості. Я не збираюся миритися - мені не потрібна дружина, яка баче в мені лише гроші і можливості для себе. Як мінімум це принижує моє его і показує її зневажливе відношення.

Сьогодні вечір п'ятниці і останнє, що я збираюся робити - це обговорювати своє рішення про розірвання шлюбу. Саме на цьому наполягала Вероніка, стоячи у мене на порозі. Чесно кажучи запрошувати її в середину не було жодного бажання.

- Може поговоримо в квартирі?
- Здається я ясно дав зрозуміти свою позицію.
- Ромчику, давай поговоримо як дорослі люди. Розумію, що ти по гарячкував, але заява була зайвою. - Ніка почала водити по моїм плечам в надії, що це подіє на мене. Не особливо подіяло, але все ж так вести діалог в під'їзді зовсім не зручно.
- Проходь. - Вероніка впевнено покрокувала всередину, наче постійно це робить.
- Чудово! В тебе є що випити? Можливо вино?
- Ні, нічого немає. В тебе є п'ять хвилин, щоб сказати що хотіла і піти геть.
- Але...
- Я не збираюся з тобою марнувати час на безглузді розмови.
- Зайчику, ну чому ти такий грубий? В нас все було так чудово. Навіщо це розлучення? Невже ти не переживаєш за мене і нашу репутацію? - Ніка почала розстібати ґудзики на моїй сорочці. Вона завжди була грайливою, особливо коли їй щось було потрібно.
- Мені наплювати на репутацію.
- Ти мене вже не кохаєш? Це ж я - твоя Ніка. Згадай, як нам було добре. - дружина почала знімати мою сорочку, ніжно гладила оголені плечі, почала цілувати шию і розстібати пасок. Й зазвичай на мене такі прийоми діють безпрограшно - Вероніка вміло може зачаровувати. Але зараз я не піддавався на її дешеву виставу.
- Припини! Нам буде ще краще, коли ми розлучимось. Тому твої дії ніяк не вплинути на моє рішення.
- Ти не можеш бути таким... - вона починає плакати, як це завжди було. Раніше мені було боляче дивитися на її сльози, а зараз це просто смішно.
- Ніко, ти можеш йти. Я не зміню своєї думки. Не бачу сенсу в стосунках без довіри, особливо коли в нас різні цілі в житті. - дружина змінилася на очах - її погляд став злим і впевненим - ось істинне обличчя.
- Ти такий козел! Ненавиджу тебе! Кому ти взагалі потрібен - невдаха! Ти ще пошкодуєш, що втратив мене! - вона різко розвернулася й впевнено пішла з квартири, гучно гримнувши дверима.

Вкотре впевнився, що моє рішення правильне. Неможливо будувати нормальну родину, коли один думає лише про себе і не чує партнера.

Не пройшло й двох хвилин, як знову подзвонили в двері. Яка вона виявляється вперта! Я навіть одягнутися не встиг, не кажучи вже про мій гнів всередині, а Ніка повернулася продовжувати свою комедію.