РОЗДІЛ 1

Сабріна

Чортове відрядження! Для чого тільки їхала світ за очі? Щоб в результаті мій репортаж не взяли, а потім ще й звільнили? Сволоти продажні - ненавиджу. Бачте не вигідно псувати репутацію такої важливої персони нашого міста й знецінювати в очах людей. А те що він розкрадає все, що бачить та ставить під загрозу життя людей, то зовсім не рахується? Яка ж це стрічка новин, якщо в ній тільки й розповідають, то про скандали в поліклініці, то про зниклих курей з ферми. І на це я витратила частину свого життя. 

Я журналіст, але занадто не зручний для більшості редакцій нашого міста. Мене завжди обурювала несправедливість - мама говорить, що через це я і страждаю все життя. Нехай так, але заплющувати очі на беззаконня не можу. Я вела справжнє розслідування про Краєвського - зібрала багато доказів і свідків - те як він використовує не якісні матеріали замість заявлених, чим наражає мешканців на небезпеку. В одному з його проектів не витримала проводка, але в нього вистачило зв'язків довести у суді, що то повністю провина іншої компанії. Мені повністю перекрили кисень - я нічого не можу зробити... 

Тепер стою посеред вокзалу зі зламаною валізою, бо не помітила яму на а пероні, без гаманця - його в мене вкрали разом з документами і ключами від квартири. Ви знали, що на вокзалах хитрі крадії? В мене так майстерно обрізали ремінець на сумочці поки розмовляла по телефону, що я навіть не помітила. Якби мені не подзвонили з редакції була б і без нього. Що за день такий? Викриття злочинця виявилось нікому не потрібним, звільнили, обікрали і це лише дев'ята ранку, правда п'ятниці тринадцятого. Не те щоб я була забобонна, але тут хто завгодно повірить у вищі сили. Може я колись образила цуценя і карма мене наздогнала? 

Пощастило, що хоч таксі можу викликати. Зараз додому, в душ, відпочину і почну шукати роботу. Але хто мене візьме з такою репутацією. Сабріна Літовська - головна халепа кожного видання - лізе скрізь де її не чекають, пхає носа не в свої справи, нажива проблем керівництву. Думаю мене так й чекають, як же...

Добре, що Артем сьогодні вихідний - не треба шукати його по місту, щоб взяти ключі. Він буде не в захваті від мого звільнення - це в черговий раз підтвердить мій впертий, важких характер. Мій хлопець дуже любить на це вказувати та наголошувати, щоб я нарешті бралась за нормальні новини. Невже мене так важко зрозуміти? 

Подзвонивши в квартиру не було ніякої реакції. Може він поїхав на роботу? 

- Йду вже, зачекайте! - дякувати Богу, вдома. - Сабріна, це ти? Ти ж мала приїхати в понеділок, щось сталось?

- Тьома, в мене такий жахливий день. І так - сталось дещо. Мене звільнили. - я навіть очі боюсь підняти.

- Нічого дивного - завжди казав тобі бути стриманішою - це ж через твоє розслідування чи не так? - склавши руки на грудях, підсумував Артем.

- Дякую за підтримку, ти як завжди милий.

- Тімуля, ти чого так довго? Я голодна! - зі сторони спальні виходить блондинка, явно не очікуючи мене тут побачити. Стоп! Вона в моєму халаті?

- Це хто взагалі? - я розумію, але не хочу приймати ситуацію.

- Дуже добре, що ти саме зараз приїхала. - Артем наче взагалі не засмутився. - Думаю прийшов час нам з тобою розійтись. Тим паче тебе звільнили - ти більше не несеш ніякої користі для мене. 

- Ти мені зраджуєш й ще можеш мене звинувачувати?

- Ти сама винна - яка з тебе жінка? Весь час на роботі - з якої тебе ще й звільнили - характер нестерпний, вигляд взагалі не пристойний. Коли ти в останнє фарбувалася? Раніше ти мені хоч зі своєї редакції роботу підкидала, а зараз що? - як соромно, скільки гидоти...

- Серйозно Мартинов? Я тобі була потрібна лише для роботи? Ми були разом три роки. Невже це для тебе нічого не значить?

- Це було нудно, ось що я тобі скажу. - чоловік такий спокійний наче річ якусь викидає, а не з дівчиною розходиться. 

- Ах ти ж козел! Тобі було нудно? Зараз я тебе повеселю! - мене просто понесло - я пішла у спальню, дістала ще одну валізу й зібрала не значні речі. Схопила його фотоапарат та пішла до тих голубів 

- Для чого ти взяла мій фотоапарат? Поклади його на місце! Він коштує купу грошей! - нарешті в нього з'явились емоції. 

- Я тобі його подарувала, тому в курсі вартості! І якщо вже я така нікудишня, то й подарунки мої також! - кидаю техніку на підлогу - якісь деталі відлетіли, але в цілому він витримав удар. 

- Що ти коїш дурепа? - здається Артем став білим наче стіна.

- Пішов до біса! - не довго думаючі, я починаю просто пригати на фотоапараті, доки він не зруйнувався вщент. 

- Я тебе зараз вб'ю! - в чоловіка очі наповнилися кров'ю. Щоб не потрапити під його руку - бігом хапаю валізу і вилітаю у під'їзд. 

- Халатик можеш залишити собі, ти мабуть любиш чуже. - кричу білявці і ще швидше починаю бігти, на скільки це можливо. 

Лише, коли опинилась на вулиці з двома валізами усвідомила, що це все що маю після цих відносин з покидьком. Якого навіть не розгледіла. Дозволяю собі розплакатися на повну. Дуже не вдалий день, або це моє життя не вдале - відразу й не розбереш. Мене може заспокоїти тільки моя Ніно, бо більше й немає кому. Мамі не хочу дзвонити, бо зараз почнеться: "А я казала! Потрібно було кидати роботу і народжувати, а не бігать зі своїми новинами". Тому вихід лише один.