Додаткова глава – Позабута історія: Король Vs Богиня: Король, який ходив наліво.

Пройшов якийсь час після коронації Генріха Четвертого. Слід додати, що за його правління, країна досить посилила свою основу. Тобто збільшився достаток, а її межі(границі) зміцнилися. Дещо в цьому відіграло велику роль – його одруження на принцесі однієї з великих імперій того світу. При підтримці свекра, який попередньо дав настанови: ”Будь вірний моїй донці і у тебе ніколи не буде проблем. Але якщо зрадиш її, змінивши ложе своє, доля євнуха чекатиме на тебе.”

Ложе - застаріла і поетична назва ліжка, місця для спання, постелі.

Що ж і казати, навіть не через ці слова він був вірний своїй королеві, а через її неземну вроду, пристрасне серце, щире кохання. Та і в бойових мистецтвах вона була обізнана, а тому вразі чого - каліцтво йому гарантоване, тут навіть без сковорідки обійшлося б (×_×)⌒☆ .

Пізній вечір:

-На добраніч, моя королева. Солодких тобі снів,- промовив Генріх Четвертий, лягаючи до ліжка.

-І тобі, мій повелителю, теж самого,- відповіла своєму чоловіку королева, пристрасно при цьому цілуючи його.

Настала ніч і всі міцно заснули в палаці. Навіть сторожа дрімала. А все через те, що діяла магія. Крім того, навкруги лунав відгомін чийогось чарівного голосочка: “Ти сам попрохав”.

Настав ранок. Пташки ретельно вичісували своє пір’я, своїми гарнесенькими дзьобиками. Десь літали красиві та багатогранні метелики. Кроленя швидко кудись поспішало. Ліс пробуджувався.

Велетенська печера:

Король добряче виспався. Йому було тепленько, бо щось пухнасте добряче гріло його. Мабуть, це королева дістала ковдру зі шкури якогось звіра – так думав про себе Генріх Четвертий, при цьому він закинув свою ногу за ковдру.

Ведмідь, який тільки-но прокинувся і мало того, що побачив біля себе людину, так ще і відчув ногу того на своїм тілі.

-Ох, яка ти в мене,- промовив Генріх, вважаючи, що в ліжку і досі королева. Адже закинувши ногу, він відчув, що хтось був під ковдрою. А хто ж ще це міг би бути, як не королева. А далі – Цьом! – це він поцілував “її”.- Моя люба, ти чогось дуже волохата,- промовив король, випльовуючи шерсть. І тут він нарешті відкрив очі й побачив (⊙_⊙) …ведмедя з округлими очима (⊙ о ⊙) .

Ведмідь – в шоці, його ледь власній печері не збезчестили.

В такій ситуації не один з них ще не був у своєму житті. Здавалося, гірше не може бути. Та ні, може ще і як.

-ВУВАВУВАААВА(ТАК І ЗНАЛА, ПОКИ Я З ДІТЬМИ ЇЗДИЛА ДО МАМИ, ТИ ВЖЕ ПОТЯГНУВ В ЛІЖКО ІНШУ, МЕРЗОТНИК)!!!!!- кричала мамуся-ведмедиця ((╬◣﹏◢)) на татуся-ведмедя.

-ВАААВУВАВАВАВУ(НЕ ВИНУВАТИЙ Я! ВІН САМ ПРИЙШОВ!)!!!!!- у відповідь голосив татусь-ведмідь (ಥ﹏ಥ). Що за несправедливість така. Та і подобаються йому зовсім інші, а тут ви погляньте на це…

Король тим часом думав про себе: ”Тшйорт забирай! Як я сюди потрапив?! Де я взагалі?! А, знаю, це так пожартувала моя королева!!!”(⌒‿⌒)

Зі словами: ”Люба моя, як я тебе кохаю!”, (≧◡≦) він взяв по обидва боки щічки татуся-ведмедя і почав розхитувати голову того то туди, то сюди.

Татусь-ведмідь - (⊙_⊙) , матуся-ведмедиця - (눈_눈) , діти-ведмежата, які тільки-но увійшли до печери і побачили таке - (O.O) .

Для дітей це був шок, адже вони думали, що їхній батько – цар цього лісу, ватажок звірів, найсильніший серед всіх, а тепер виходить, що ні. Бо хто ще так буде поводитись з ним, крім, звісно, їхньої матусі, чи це його наложниця? Дядько-вовк казав, що серед правителів таке буває, але потім його побила за ці слова тітонька-вовчиця.

Для дружини це було підтвердження зради чоловіка: ”Все, беру дітей та їду до батьків!”

Для татуся-ведмедя це був шок: ”Невже між нами щось було?! Пам’ятаю, що учора був матч між рудими білками та вухастими їжаками. Далі я багато пив меду і більше нічого не пам’ятаю. Де ж я здибав це…? Боже мій рідний!!! Це ж неправда, так?! Я ж не міг так напитися?! Воно ж бридке!!!”- з розпачем думав про себе ведмідь, все більше приходячи до того, що – “ЦЕ ПРОСТО СОН!!!”

Бемць!- це він вдарив своєю головою стіну печери, на що та і взагалі рухнула.

Генріх Четвертий тут зрозумів, що щось не те. Його королева не настільки сильна.

Підсумок:

Невідомо як, але Генріх повернувся до палацу. Весь побитий, зі слідом лапи вже на лівій сідниці. Бігаючими очима – то туди, то сюди. Лякаючись при цьому людей з хутром.

Батько-ведмідь, з перемотаною головою і побитим задом, стояв у кутку. Туди його поставила його жінка зі свекрухою. Сам же він думав: “Все, годі пити!”

…

На наступний день все повторилося.

Тато-ведмідь – (⊙_⊙)…

Король – (O.O)...

Матуся-ведмедиця, що повернулася відразу, як провела свою мати – (□_□)...

-ВУВАВАВУВААА(Я Ж ТІЛЬКИ НА ПІВГОДИНИ ВИЙШЛА, А ТИ ВЖЕ МЕНІ ЗРАДЖУЄШ)!!!

-ВАААВУВАВАВАВУ(НЕ ВИНУВАТИЙ Я! ВІН САМ ПРИЙШОВ!)!!!!!- у відповідь голосив татусь-ведмідь (ಥ﹏ಥ). Він же навіть не пив, що тут діється? Невже ця людина хотіла його збезчестити?! O tempora, o mores!?(виявився обізнаним ведмідь, бо шпрехав на латині) До чого котиться людство!!!

O tempora, o mores! (лат., дослівно - О, часи, о, звичаї!, сутнісно - Що за часи, що за звичаї!?) - відомий вислів Цицерона (лат. Marcus Tullius Cicero).

Марк Туллій Цицерон, або просто Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. - 7 грудня 43 до н. е.) - давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози. Римський політичний діяч республіканського періоду. Виходець із незнатної сім'ї, який зробив завдяки своєму ораторському таланту блискучу кар'єру: увійшов до сенату з 73 року до н. е. і став консулом у 63 році до н. е. Відіграв ключову роль у розкритті та розгромі змови Катіліни. Надалі, за умов громадянських війн, залишався одним із найвидатніших і найпослідовніших прибічників збереження республіканського ладу. Був страчений членами другого тріумвірату, які прагнули необмеженої влади.