Глава 13 Диспут в суспільстві і рух в тіні.

-Що тут діється?- схвильовано і одночасно голосно вигукнула Джена Фокс. Її очі розширилися від шоку. Вона побачила, що в кімнаті був суцільний гармидер.- Я ж казала тобі прибрати, а не розводити бардак. І, що це за ведмідь?- вказала вона на мохнатого, який вдавав із себе опудало.

Зненацька у опудала зачесався ніс і поки Джена поверталася до Діс, він як чхне…її аж здуло. Декілька разів зробила оберти в повітрі і приземлилася, при цьому втратила свідомість ( Хьюстон, у нас проблеми, ми втратили з нею зв'язок! ＼(º □ º l|l)/ )

Діс дивиться на ведмедя - (￢_￢), ведмідь на Джен - (⊙_⊙), Джен в нокауті - (×﹏×) .

-Я не знаю, як так вийшло…- починає пояснювати Кракен, у якого з’являється піт на чолі.

-Швидко ховайся, вона приходить до тями,- наказала тому Діскордія.

Ведмідь не придумав нічого кращого, як негайно побігти на гору, на другий поверх.

Джена Фокс отямилася на підлозі. Її тримала за плечі Діс.

-Що сталося?- не розуміючи, як опинилася на підлозі, запитала Джен.

-Вас здуло…кондиціонером (◕‿◕) ,- знайшла швидке пояснення красуня.

-Кондиціонером (◎ ◎)ゞ?…- перепитала Джен.

-Так, на ULTRA-POWER (надпотужному) – режимі. Його тільки-но встановили і на жаль поки він іноді самостійно вмикається.

Яка вона розумниця – подумала про себе Діс, вигадати таку відмазку ( ◡‿◡ *) .

-Це, мабуть, Даніель, йому весь час жарко. Але це вже занадто, лише нехай попадеться мені…- розмірковувала Джен, тримаючись за свій поперек, який поболював від падіння.- Піду я на гору і трохи відпочину, а ти тут приберись!

-Добре, мамо,- негайно погодилась Діс.

-Цікаво, чого мені здається, що від мене пахне рибою…(・・ ) ?

Діскордії здалося, що вона про щось забула і тут – Апчхи – Бемць-Бемць-Бемць.

-Ну і ПІ-ПІ-ПІ,- почала голосити Джена.- Навіть на верху поставив його,- кричала вона, важко підіймаючись на ноги. Тим часом ведмідь обережно, наче спритна кішка, обходив її ззаду. Але тут у нього знову зачухався ніс.

Ведмідь – Апчхи, Джена – ФУВ (вилетіла аж на двір) .

Діскордія - (￢_￢), ведмідь - (⊙_⊙), Джена – (⊙ о ⊙) , пташка, що пролітала поруч (◎ ◎) – Бемць – це пташка знову врізалась, щоправда, в цей раз у дерево (ಥ﹏ಥ) .

(Автор: Дихай! Дихай!... Робимо штучне дихання!... Медсестра, швидко дефібрилятор!... Фух, врятували. Повторюю свої слова, жодна пташка не померла в цій книзі, принаймні поки…)

Підсумок: Даніель їхав додому у гарному настрої, не очікуючи, що там його вже чекала Джена зі сковорідкою на вході. Бемць…За що?!! (ಥ﹏ಥ) - Даніель(без слів).

Десь у кущі, на дворі, ведмідь(Кракен): ”Пробач брате <(_ _)>, виживає найсильніший. Ну чи той, хто спритніший (↼_↼) .”

…

Десь біля одного закладу швидкого харчування під назвою - “Драконяча посмішка”(продовження):

-Привіт,- замахала йому Анджеліна, приємно посміхаючись.

Артур Нормаг не міг повірити своїм очам, знову ця пекельна дівчина. Звідки вона тут взялась? Не стежила ж вона за ним?

-Ти теж полюбляєш це місце?- вказала дівчина на заклад “Драконяча посмішка”.- О дивися, з’явилося вільне місце,- не чекаючи від нього відповіді, дівчина повела його всередину, оминаючи людей в черзі. Ті хто намагався її зупинити, отримував декілька “лагідних” слів. Таке вони ще ні разу не чули у своєму житті, тому і зупинялися, наче вкопані в землю. Мабуть, з Артуром таке було вперше, принаймні він так думав. Тепер йому була знайома фраза - “Під землю провалитися”. Але для дівчини це все було в межах норми.

…

Тим часом десь в іншій країні, в одній занедбаній будівлі:

Декілька чоловіків в чорному лежало на підлозі. З першого погляду було помітно, що життя в них вже не залишилося, особливо на це вказувала кров, яка без контрольовано линула з їхніх тіл. Дехто був застрілений, дехто зарізаний і навіть задушений. В живих у цьому приміщенні лишалися лише двоє. Один з них перебував в дуже складному становищі через тортури іншої людини. Той раз за разом щось випитував у першого. Врешті-решт, той(чоловік, на якому проводилися тортури) не витримав і розповів…

…

Він був в шоці, у неї що, бездонна прірва в шлунку. Перед Анджеліною знаходилося вже декілька вільних тарілок і тепер вона приступила за його тістечка (⊙_⊙) . Артур з болем в серці споглядав, як вона їх ліквідує, а він же обожнює їх (ಥ﹏ಥ) . “Можливо зі словами – Банзай! Швидко вихопити та побігти собі.”,- почав обмірковувати молодий чоловік, можливі бойові дії проти цього загарбника. Але ні, він не може виставити себе в такому світлі перед натовпом, що перебував зараз в цьому закладі. Дівчина ж продовжувала операцію під назвою – “Суцільне знищення”. Вона такими діями наче його катувала.

Телефон Артура зненацька задзвонив і він з неймовірним полегшенням відійшов трохи далі, дівчина ж навіть не звернула на це своєї уваги, займаючись продовженням знищення тістечок.

Тим часом поки Артур розмовляв з кимось через телефон, Анджеліна випадково зачепила його склянку зі свіжовижатим соком з апельсинів, але завдяки своїй миттєвій реакції, змогла вхопити її до падіння на підлогу. На жаль сік на половину розлився, але на її щастя, це ніхто не побачив. Як кішка, що нашкодила, Анджеліна почала замітати свої сліди. В склянку Артура вона додала звичайної води. Ну, а пляму на підлозі, мабуть, ніхто не помітить – вирішила вона.

…

-Ти мав рацію, в одного з них виявилася “вона”…- почув з іншого боку Артур.

-Добре, я тоді її дістану, а ти вирушай сюди,- розмірковуючи, додав Артур.

-Нарешті знову побачимось, мій дорогий побратиме,- почувся тихий, але веселий голос.

…

Закінчивши розмову, чоловік зі шрамом на обличчі, біля лівого ока, в останнє подивився на благаючого, у якого вже не залишилося сил дати відсіч. Його катували більше однієї доби і той навіть сісти не міг, не кажучи, щоб піднятися.