Глава 9 Хто із нас богомол?

Анджеліна прокинулася і почала потягуватись. Був вже ранок і вона добре виспалась. Раптом дівчина щось помітила. На ній не було верхнього одягу, і найгірше, це був не її дім. Не маючи змоги згадати, що ж трапилось в клубі, жахлива думка промайнула в її розумі – “Невже її зганьбили?”

-Ти вже встала?- почула вона прохолодний голос. Оглянувшись, побачила гарного парубка. На якусь мить її заціпило і навіть серце почало швидше битися. Але це тривало лише мить і вже через пару секунд Анджеліна почала жбурляти в незнайомця подушки і інші речі, які тільки змогла знайти в цей час.

-Що ти робиш?- промовив парубок, ухиляючись від предметів.

-Не підходь до мене, збоченцю! ＼(º □ º l|l)/

-Хто, я збоченець?! І це після того, що ти зі мною зробила!

-Не зрозуміла?- промовила дівчина після того, як до неї дійшли слова незнайомця, хоча можливо це сталося, бо в неї закінчилися снаряди.- Невже ти хочеш сказати, що це я тебе того…(」°ロ°)」

-Що ти мене того?- на цей раз вже Артур не зрозумів її (⊙ о ⊙) .

-Ну теє,- показала дівчина на свій кулак, плескаючи долонею по ньому (￢_￢;).

-Побила?- спантеличено запитав Артур.

-Та, ні. Те, що робить самка богомола з богомолом. Павучиха з павуком             (⁄ ⁄>⁄ ▽ ⁄<⁄ ⁄) .

-Гніздо? (￣ ￣|||)

-Ти що, знущаєшся? (‡▼益▼) – не витерпіла дівчина, чи він вдає, чи грає на нервах. Чому відразу не може відповісти на поставлене запитання - було це, чи ні?

-А ти можеш нормально сказати! ψ(▼へ▼メ)～→ - в Артура також почали здавати нерви і тіпатися брови. Тільки прокинулася і почала жбурляти речі, а потім не зрозуміло що нести. Якийсь богомол, павучиха? Та я майже кожен день прибираюсь у квартирі, звідки їм тут взятися?

-Та як мені про це тобі сказати?! Давай так, що роблять у в’язниці пахани зі своїми шістками, після довгого, ну дуже довгого ув’язнення? (ಥ﹏ಥ)

-Миються?- дивлячись на дівчину і те, як в неї змінюється вираз обличчя, Артур почав розуміти дві речі: перша – він зв’язався з божевільною, друга – треба намагатися і далі вгадувати, хто знає, що у неї в голові, зараз змусила в «Поле чудес» грати, а наступної миті візьме звідкись бензопилу і пішов Джейсон у все тяжке.- Грають карти? Светр в’яжуть? Дай підказку!

-Та п…ов ти…Піп-піп-піп-піп-піп...(непристойний знак пальцем)(￣ヘ￣)- нерви остаточно здали й дівчина, наче досвідчений продавець з найбільшого ринку, почала видавати різні “різкі” слова, на різних мовах.

(Тут автор пробачається за таке, але це не він, це вони…герої твору. Намагався їх зупинити, але був побитий у власному творі (☆_@) .)

Таких лайливих слів Артур не чув у своєму житті ніколи, а він побував в різних гарячих точках, з різними людьми, де іноді проскакувала нецензурна мова (◎ ◎).

Через годину пекельної бесіди, почервоніла Анджеліна та швидко дихаючий Артур нарешті зрозуміли один одного.

-Та як тобі взагалі таке прийшло до голови,- вигукнув Артур.

-А що я мала подумати, коли ти так пояснюєш,- гучно відповіла дівчина.- І до речі, я вчора лише трохи випила, тому мене не могло знудити! Це все брехня!

-Ага, як же. Тебе аж двічі знудило. Перший раз на мене, другий на себе, неначе з пожежного гідранта била.

-Ти брешеш!,- засоромлено промовила дівчина.

-Як же, але досить. Твій одяг в сушарці. Одягайся і вимітайся. Я ж маю негайно вирушати на роботу, а то через тебе і так вже запізнююсь. Коли покинеш мій дім, просто зачини за собою двері, вони на автоматичному замку,- повідомивши дівчину, Артур пішов собі кудись.

-Міг би бодай попрощатися,- тихо промовила Анджеліна.- Ніяких манер.

Анджеліна зрозуміла, що перед тим як одягнутися треба спочатку прийняти душа. Її не бентежило, що це було чуже житло, така вже вона була. Не довго думаючи, дівчина оглянула квартиру і знайшла ванну кімнату. Але приймаючи душа, випадково зламала краника і тепер йшов лише окріп. Далі одягнувшись, їй закортіло їсти. Діставшись кухні, почала нишпорити по ній. Слід додати, що спочатку вона перевірила верхні полички, але там виявилися лише різні столові прилади, каструлі та сковорідки, мабуть, власник дому любив готувати. Крім того, всі ці речі були охайно складені, принаймні до праці Анджеліни, яка навела свій порядок (◕‿◕) . Зрозумівши, що тут нема готової їжі, а вона сама не вміла готувати, залишила всі спроби.

-Як у нього не може бути навіть локшини швидкого приготування?!- почала жалітися дівчина.- Хоча б води вип’ю.

Побачивши графина з водою, негайно налила її до склянки, але при цьому випадково не втримала першого і розбила. Зрозумівши, що так не можна, адже навіть в неї є совість, вирішила прибратися. Уламки графина вона обережно, як кішечка, що нашкодила, охайненько загребла під килимок (^˵◕ω◕˵^) . Після цього ще трохи погосподарювала в чужому помешканні, порозглядала побут Артура з його фотографіями, і пішла до свого дому.

…

Коледж “Вавілон”:

-Постривай! Давай поговоримо,- промовив до гарної дівчини парубок. Він мав трохи не звичайну зовнішність, на відмінно від інших студентів, бо носив вишуканий і дорогий одяг. Волосся було зачесано в кінський хвіст, на руці коштовні часи найвідомішого бренда. Також мав елегантну статуру і привабливе лице. В академії парубок, хоч і нещодавно зарахувався до установи, але вже входив в топ-10 принців, як їх прозвали дівчата.

Щодо гарної дівчини, то хоча вона й була вдягнута по простому, але чарівне обличчя, гарні манери видавали в ній не просте походження. І це справді було так, бо звали її - Енджі Дуче. Так, вона була онукою старого президента Бернардо Дуче.

Саме цієї митті до неї приставав цей парубок. Чесно кажучи, він весь час надокучав їй з того моменту, як перевівся до коледжу “Вавілон”, запрошуючи її на побачення. І хоч вона відмовляла йому, але той був наче гумка, приклеївся і не відчіплювався.