Глава 1 Мене звати Діскордія.

З давніх часів вважалося, що різними світами правлять саме Боги.

Вони вирішували кому жити чи померти, кому правити, а кому злидарювати.

Через віру в цих Богів одна армія йшла в бій на іншу, одна країна знищувала чи підкорювала іншу.

І кожен вважав, що саме його Боги – єдині та правдиві.

Ніхто навіть сумнівів не висував про те, що ці Боги можуть мати різні імена в кожному суспільстві, країнах і навіть просто в серцях людей, але при цьому залишатися одними і тими ж.

Часи минали і одні імена забувалися, інші виникали.

Але з часом все менше і менше людей вірило в величних Богів.

Віра згасала, а що ж було з цими Богами? 

...

На одній величній горі, на самій її верхівці знаходилася надзвичайна галявина. Тут порхали різні чудові та дивні птахи, бігали гарні тварини, зростали рідкісні квіти й інші невідомі дотепер рослини. Виникало таке враження ніби це небесне царство.

Але посеред цієї галявини, як не дивно, стояв маленький звичайний стіл на якому знаходилася Ґо.

Ґо - стародавня китайська стратегічна настільна гра для двох гравців, поширена в країнах Східної Азії та, меншою мірою, в усьому світі. Гра з'явилась у Китаї понад 2 тисячі років тому.

Грають у ґо, ставлячи по черзі чорні та білі камені на дошку з решіткою горизонтальних та вертикальних ліній. Ціль гри - захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору, не дозволяючи супротивнику оточити свої камені. Незважаючи на прості правила, стратегія гри може бути дуже складною. Професійні гравці роками відшліфовують свою майстерність. Вважається, що в стратегічному плані ґо складніша за шахи.

Зазвичай ґо класифікують як абстрактну настільну гру. Однак аналогія між ґо та військовою битвою очевидна. У творі китайської класичної літератури «Мистецтво війни», наприклад, іноді звертаються до стратегії ґо. Справжні війни закінчуються підписанням мирної угоди. Партія ґо закінчується, коли обидва гравці погоджуються, що гру закінчено. Тільки після цього підраховують очки.

Батьківщина гри - Китай. Перші згадки про ґо зустрічаються в анналах «Цзо чжуань», де описуються події 548 року до н. е. За винятком розмірів дошки та початкової позиції, правила не змінювались з часів появи гри дотепер, що робить ґо ще й найдавнішою настільною грою.

За легендою гру вигадав китайський імператор Яо (2337 - 2258 до н. е.), щоб навчити свого сина дисципліни, концентрації та врівноваженості. Інша версія стверджує що древньокитайські генерали використовували папір та камені, щоб позначати позиції військ. Існує також думка, що ґо відображає боротьбу з паводком.

У Стародавньому Китаї ґо вважалася грою аристократів, тоді як сянці - грою народу. Уміння грати у ґо було одним із чотирьох шляхетних мистецтв, які повинна був опанувати шляхетна людина (цзюньцзи). Інші шляхетні мистецтва - каліграфія, малювання та гра на музичному інструменті.

За столом же сидів чарівний хлопчик років п’яти – шести. Хоча він сидів не на стільці, а на своїх ногах, але виникало таке враження ніби йому це ніяк не завдавало незручності, навіть більше, придавало йому більшої елегантності. Чогось здавалося ніби це не хлопчик, а вже досвідчена людина в віці, особливо наштовхувало на таку думку його велична аура.

Саме цієї миті хлопчик щось ретельно розмірковував розглядаючи ґо, аж раптом до нього підійшла гарна дівчина років двадцяти.

Дівчина мала довгі ніжки, струнку фігуру як у богині. Довге і шовковисте волосся спадало на її ідеальні, але маленькі плечі. Обличчя було овальне і гарне, наче у феї. Тобто красуня своєю привабливістю могла спокійно і невимушено підкорити будь-яку країну світу.

Вона рухалася наче метелик, після чого плавно сіла напроти хлопчика.

-Ти і досі розмірковуєш?- пролунав її дзвінкий, але чудовий голос.- Скільки ще має пройти часу, щоб ти нарешті зробив свій хід?

-До всього треба підходити помірковано,- відповів спокійно хлопчик. Чогось все більше здавалося, що він був куди доросліший ніж на вигляд.

-Так-так-так. Ти вже скільки разів мені це казав. Давай так, ти виграв і ми закінчуємо цю партію.

-Чому?- раптово стурбовано і голосно запитав хлопчик. Він так добре проводив час, чому саме зараз вона захотіла зробити це? З ким йому надалі грати чи як в подальшому проводити свій час?- Я ще стільки маю розрахувати! Це тільки середина партії,- промовивши це, споглядаючи на дівчину, у нього навіть очі зробилися як у кота з мультфільму ”Шрек 2”.

Дівчина на якусь мить приголомшено дивилася на ці очі, а потім:

-Старий, ти що зовсім з глузду з’їхав? Ти кого такими трюками хочеш обдурити, мене? Та ти зовсім піп-піп-піп, піп-піп-піп… ((╬◣﹏◢)) ,- зненацька наче лавина зійшла, прогриміли різні лайки від дівчини. Де та вишуканість, куди вона поділась, але цієї миті дівчина зовсім не була схожою на попередню себе.

Ось зайченя стрибало, але почувши зараз дівчину (ಡ‸ಡ) , затулило своїми маленькими лапками свої велетенські вуха і впало долілиць. Ось пташеня летіло, але почувши зненацька таке (◎ ◎) , від шоку не помітило дерева і – хрясь (×_×)⌒☆.

Бідні, бідні дерева і рослини, не могли вони ні втекти, ні затулити свої вуха, щоб не чути такого (ಥ﹏ಥ) . За цей день вони повністю лишилися свого вбрання (дерева - листя, квіти - пелюстків), а деякі навіть висохнули.

-У тебе на один хід уходить часу більше ніж сто років! Ти чуєш мене? Сто років (◣_◢) ! Коли ти мені запропонував пограти я ж не знала, що це такі тортури. Троянська війна і то стільки не тривала.

-Ти не права, ми ж з користю проводимо наш час. Роздуми роблять нас молодими.

-Промовив старик який виглядає як маленький хлопчик, а насправді якому вже декілька мільйонів років. Щось забагато ви розмірковуєте пане, дивіться не перетворіться в немовля, інакше доведеться вам ще і пелюшки міняти.