Глава 15 Падіння роду.

Родина Морган була однією з найвпливовіших в країні Кінг, але на відмінно від інших займалася тільки обороною батьківщини. Точніше, кожен дорослий чоловік і жінка цієї великої родини проходив військовий вишкіл, а потім віддавав усього себе війську та країні. Врешті-решт, саме з цієї сім’ї були всі генерали країни Кінг, ніхто не міг посперечатися з ними в цьому. Для народу вони ототожнювалися, як герої з легенд, настільки їхня честь і відвага цінувалась в суспільстві. Навіть міністром оборони було обрано старого патріарху родини. В якомусь сенсі їхній статус був навіть більшим за інші видатні та впливові родини.

Казали, що старий патріарх мав добрі відносини зі старою леді та паном з родини Рено. Знайомі ще з молодості, вони пройшли багато чого разом, не полишаючи одне одного в біді. Потім двоє одружилися, а третій залишився поруч, товаришуючи і підтримуючи зв'язок.

Тому Морган могли нічого не боятись. Дехто навіть казав, що патріарх міг би стати новим президентом країни. Але він не захотів цього. Для нього було досить захищати країну та дбати про родину. Завдяки цьому навіть навколишні країни відчували безпеку. Принаймні це було так, доки в сусідній країні – Снейк не прийшов до влади новий президент. Хоча там також були проведені вибори, але це більш було формальне. В тій країні весь час правив лише один рід – Пут. Маючи військову підтримку(завдяки родовищам різного металу, який цінувався у світі, ті мали кошти на армію, хоча й могли скерувати їх на розбудову країни, але жадібність поглинула їх ще здавна), Пут не мали турбот і робили, що хотіли. Але завжди мріяли про більше – об’єднати всі країни та відновити Вавилон, але вже під їхнім керівництвом. Для цього треба було мати куди більші ресурси, усунути їхнього давнього ворога – Кінг, завоювати Ельз(мала символічне значення) з іншими землями, а потім й самий Альб.

Альб – давня країна, яка мала величезні багатства. Після зникнення імператора Цезарія відокремилася та зачинилася, не дозволяючи нікому потрапляти до неї, якщо той не громадянин країни. Як не дивно, але сила Альба з роками лише зростала. Можливо це стало через те, що вони не брали участь у міжусобній(між фракціями, які мали вплив на свої країни) війні після зникнення імператора. Тому поки інші впадали в прірву відчаю та злиденності, Альб ставав заможніший, залишаючись таким і дотепер. Хоча й там була одна таємниця, але це не в цій історії, адже зараз в нас іде оповідання про родину Морган.

Родина росла і здавалося, що ще треба для щастя? Але якось патріарх родини побачив безпритульного хлопчика, який замерзав на вулиці. Він вирішив не віддавати того у притулок, а самостійно виховати хлопчика. Наймолодша донька патріарха, яка також ще була дитиною, взяла шевство над ним, оберігаючи та доглядаючи. Тоді хлопчик і пізнав перше кохання. Зростаючи, зростало і воно. Але дівчина мала відчуття не до нього, а до сина їхнього дворецького та помічника її батька, Кейсі Джі. Питання, чи судилося їм бути разом, адже навіть сам патріарх бажав, щоб саме за Тода(так звали найденого хлопчика) вийшла його донька. Тод, зростаючи, проявляв себе, як у військовій справі, так і в дипломатії, а це старий дуже цінував по життю.

Щодо Кейсі, то про нього можна було сказати так – непосидющий хлопець, який полюбляв битися, правда з забіяками, які когось при ньому ображали. Серце при цьому у Кейсі золоте. Так, коли не стало дружини патріарха й маленька, тендітна дівчина плакала собі тихесенько в одному місці на схилі, напроти дерева, яке колись в юності посадила її мати і яке вже здіймалося високо над іншими побратимами, хлопець підійшов та сів біля неї. Він та вона нічого не говорили одне одному, лише сиділи. Кейсі споглядав як Фібі(так звали дівчину) плакала, але не втішав, бо знав, що зараз для неї краще, щоб усе вийшло на зовні. Лише час допоможе, він же може лише оберігати та не дозволити нікому її потурбувати.

Але можливо саме тоді у цих двох щось і зародилося в серцях.

…

За сім років до падіння:

-Знаєш, тебе не правильно назвали,- зненацька заговорила приваблива дівчина років вісімнадцяти.

-Це як?- здивовано запитав хлопець, якому було стільки ж. Зараз вони сиділи поруч, її голова знаходилася на його плечі, а їхні спини притулялися до величезного дерева.

-Ну, гадаю тобі підійшло б, таке…Домінік чи Домініан. Звучить же (￢‿￢ ) . Наче казковий принц.

-А Кейсі ні? Вже не підходить?- промовив хлопець, неначе образився, при цьому свого плеча так і не забрав.- Не потрібен вже нікому, так? Він же простий селянин.

-Хто це сказав?- піднявши голову та подивившись на юнака своїми блакитними очима, запитала дівчина.- Мені потрібен, він тільки мій! Тому селянин нікуди ти не втечеш, будиш батракувати на мене все своє одружене життя, до і після (⁀ᗢ⁀) .

Батракувати - працювати батраком, наймитом.

-Ха-ха-ха, що мені з вами робити, моя пані, моя господиня. Служити вам – гордість для мене.

-Отож!- промовила Фібі, підіймаючи догори голову й лагідно посміхаючись юнакові.

Так вони ще довго весело спілкувались, але дехто, хто не чув про що вони балакали, з люттю на все це споглядав. Заздрість та ревнощі майже з’їли його. Тод так і хотів взяти палицю та забити зухвальця, адже вона належала йому й тільки йому.

…

За п’ять років до падіння:

-Тобі справді треба це зробити?- сумно запитала Фібі.

-Так, кохана. Але я намагатимуся швидко впоратися,- відповів також зі смутком Кейсі.

-Але це так небезпечно!

-Не турбуйся, я неодмінно повернуся до тебе. Але це треба зробити, адже лише довівши нашим родинам, що я вартий тебе, ми зможемо бути разом. Ніщо не зупинить мене для досягнення цього!

-Можливо є інший спосіб…

-Кохана, його нема.

-Розумієш, я…- раптом зупинилася дівчина.

-Що ти?- негайно спитав хлопець, відчувши що з його коханою щось не так.