Глава 6 Переслідування спогадів.

Двадцять п’ять років тому. Країна Ельз:

• Країна Ельз – край з маленькою територією в порівнянні з їхніми сусідами. Територія була хоч і невеличка, але дуже родюча. Населення миролюбне. Звісно ходили чутки, що багато тисячоліть тому Ельз породило великого завойовника. Він об’єднав у імперію Вавилон навколишні та далекі землі, а центром зробив Ельз. І хоч був він завойовником, але правив він досить мудро. Під його керівництвом були призначені в інші провінції намісники, які мали наглядати за порядком й при цьому ставитися до кожного підданого однаково, на праві честі та любові. Так минав час. Раптом імператор Цезарій, а саме так і звали завойовника, кудись зник. Пошуки нікуди не привели. Імперія почала розвалюватись, бо ще занадто мало часу пройшло, щоб все прижилося. Намісники, один за іншим, почали підіймати повстання. Ті хто мав захищати і допомагати імперії, підняв меча проти неї. Особливо відзначився в цьому один з намісників. Він знищив майже всіх нащадків завойовника. Але навіть так імперія змогла залишити в цілості невеличкий шматочок території, адже не всі намісники порушили своє слово. Після довгої битви настав мир. Протягом часу кожна територія розвивалася по різному, а історія завойовника забувалася.

---

Трохи цікавого:

Вавилонська держава, або Вавилонія - давня держава в південній частині Межиріччя, що виникла на початку 2 тис. до н. е. (близько 1895 до н. е.) і остаточно втратила незалежність в 539 до н. е.

Отримала назву від головного міста - Вавилона.

---

Бувши маленькою дитиною, він втратив своїх батьків через війну, яку розпочала сусідня країна. Довгий час їх підтримувала країна Кінг. Але одного разу усе змінилося. Це сталося коли впливова родина, яка і підтримувала Ельз, була знищена. Поки Кінг намагався вийти з кризи, що настала після цього(страх суспільства через невідоме, деморалізація військових, політична криза і так далі), Снейк напав на Ельз.

І хоч вони раніше й були миролюбні, але свій край віддавати не захотіли. Наче щось в них казало - не скорятися. Розпочалася війна сталі та крові. Ельз зміг скерувати свої ресурси на найманців, а додати до цього і саме населення, яке також долучилося до війни, то запеклий бій йшов повсюди. На жаль навіть так співвідношення сил було занадто велике. Не маючи підтримки інших країн, особливо Кінг, Ельз почав здавати свої позиції. Так трапилося і з його містом. Батьки Зака були одні з керівників опору. Поки він знаходився разом з іншими дітьми та жінками в безпечному, на той час, прихистку, батьки вели бійців проти ворога. Але зненацька прибула його мати з двома невідомими. Один з них був чоловік років сорока, другий – хлопчик років шести – семи.

Розпочалася якась метушня, бо мати почала віддавати накази. Всі жінки разом з дітьми, не дивлячись на постріли та вибухи, які все ближче наближалися, почали кудись бігти.

-Зак, дитино моя, ти маєш піти з цим чоловіком,- промовила мати, з легенькою посмішкою, щоб заспокоїти своє дитя. Але при цьому у неї було бліде обличчя. Здавалося, що вона навіть якось дивно похитувалась.

-А хто це? І де батько?- запитав Зак. Йому було лише п’ять рочків. Він ще тоді не зовсім все розумів.

-Батько…- чогось зупинилася вона і здалося, що її очі стали вологі,- він відпочиває. Синку, пообіцяй слухатися дядька,- вказала мати на невідомого чоловіка. Він мав блакитні очі, темне волосся, яке було зачесане в кінський хвіст і рівну статуру. Хто його знав, міг сказати, що це був один з найманців, які долучилися до війни на боці Ельз. Він добре знав родину Зака. Навіть більше, коли війна розпочалася чоловік мешкав разом з сином у місті, яке винайняли і віддали їм батьки Зака. Тому навіть не беручи платні, він долучився до битви. Його поради мали слушність, завдяки чому місто трималося досить довго. Досвід того допомагав не тільки скеровувати людей на оборону, але навіть і давати відсіч. Мали б вони більші резерви… Чи навіть коли б сусіднє місто трохи протрималося б більше…вони здобули б тоді шанс на контрнаступ. Але не сталося так…

-Я не прохаю тебе ні о чім, але спробуй все ж таки…- промовила жінка до невідомого чоловіка.

-Не турбуйся, я виведу їх звідси,- відповів той, негайно беручи Зака за руку. Щодо другої дитини, то йому навіть говорити нічого не треба було. Невідомо звідки і як його навчали, але той був досить кмітливий і слухняний для свого віку. Здавалося, що навіть вибухи не лякали майбутнього юнака.

Зак намагався опиратися, намагаючись таким чином не покидати своєї матусі. Чогось йому здавалося, що вони більше не побачаться. Тоді чоловік взяв того на руки і наче сталевою хваткою обійняв, припиняючи будь-який спротив.

Заку залишалося лише споглядати, як його мати все більше й більше віддалась.

Та ж, після того, як їх вже не було видно, притулилася до стіни. Раптом у неї закінчилися сили й вона впала, залишаючи слід крові в місці, до якого вона ще мить тому притулилась. Її тіло лихоманило, очі смикалися. Але думала вона лише про свою дитину. Яке буде його життя…Чи врятується він… Ні, він має врятуватись, вона це знає,- були останні думки її…

…

Минуло декілька років.

-А добряче ми повеселилися,- промовив Зак до свого брата.

-Вони були заслабкі,- посміхаючись, відповів Артур.

Навкруги цих двох була розкидана різна техніка – танки, броньовані машини, навіть вертольоти. Крім них в живих ще залишилися інші найманці з їхнього боку. Але Зак та Артур вже звикли до такого. Для двох парубків школою було поле бою, працею - війна. Наставник добре їх навчив. І хоч він й не був їхнім батьком, але називали вони його саме так. Досвідчений боєць, який мав дуже багато зв’язків у різних країнах, при цьому саме в темних частинах тих(синдикати, клани – тобто організації, які були не зовсім законі, а іноді про їх існування навіть й не знали звичайні люди) – ось яким був їхній батько чоловіком. Він все вмів(коли воювати, а коли і їсти готувати), крім сміху. Жодного разу ні Артур, ні Зак не бачили навіть посмішку від того. Лише довгий та похмурий погляд у безхмарне небо.