13

Вдома ніяк не можу заспокоїтись. По життю я й так надто емоційна, а тут ще й таке. Не можу всидіти на одному місці, ходжу по квартирі безцільно. І коли лунає дверний дзвінок аж підплигую від несподіванки. Поки йду накручую себе, готуючи цілу промову. Та за дверима виявляється тупцює моя Настуня.

- Чому своїми не відкрила, - дивуюся пропускаючи її в квартиру.

- Особистий простір треба берегти. І тобі привіт.

-  Привіт. З яких це пір? - ще більше дивуюся.

- З тих самих. Я тепер дивлюсь на речі трохи по іншому.

Забуваю про свій стрес. І заходжуся сміхом.

- Ви тепер серйозна пані у відносинах, - кепкую над нею.

- Так, - гордо задирає носика. - А ще щаслива, врівноважена і …я сказала щаслива?

- Так.

- А ну тоді добре бо я дійсно щаслива. Як ваші провели вихідні, мабуть відривалась з «малими» в крутому закладі?

- Що, в якому ще закладі? Вони втекли після обіду, «похопилися» та й кинули мене. Саму, в цій великій квартирі, - граю як справжня актриса.

- Дійсно, і як же ти скоротала це довгий вечір бідолаха?

- По дорозі з вокзалу заїхала до одного місця та відвела душу замовивши суші.

Голосний регіт лунає по всій квартирі. Впевнена сусіди теж почули.

- Моя ж ти розумничка. Смачно тобі було?

- Дуже. Каву будеш?

- Можна.

Ми переміщаємось на кухню. Готую каву, Настя на ходу строчить повідомлення. І розмовляє зі мною.

- То як у вас з Тимуром?

Стукає по стільниці кулачком і зводить очі

- Чудово. - замріяно відповідає. Сьогодні батько повертається, я думаю може їх познайомити, ну не сьогодні, звісно, а взагалі?

- Тобі видніше. З таким як Тимур можна знайомити. То ти надовго до мене?

- Каву вип’ю і поїду одразу на вокзал. Хотіла хоч побачити тебе. Слухай, а ти наче розцвіла та ожила Настуню, є щось про що мені варто знати?

- Є, - закочую очі, - та того часу що ти викроїла для мене навряд чи вистачить розказати все.

- Ого, - вона навіть чашку опускає на стіл. - Це чоловік, я вгадала?

- Ой, Настю, аби ж чоловік, а то ж їх декілька.

Вона аж пирхає.

- Що я пропустила?  - очі горять

- Багато чого.

- Ну розкажи хоч хто вони, вчора познайомилась?

- З нових тільки Андрій, інших ти знаєш Потапа та Макса.

- Їх що троє? балдіє Настя.

- Ну якось так виходить, - знизую плечима. - Не знаю сама як так вийшло.

- Ти вогонь, - тільки й видає вражена дівчина, - якби не батько після відрядження ніколи б від тебе не пішла зараз. Давай я тобі ввечері наберу, до завтра я відчуваю не витримаю.

- Давай, погоджуюсь. Настя збирається, весь час поглядаючи на годинника.

- Тоді завтра домовимось на рахунок часу та місця?

Киваю. – Після роботи краще, в обід не вийде, бос роботою завалив.

-Ок.- цілує в щічку і тікає.

Ну от ніби й побула, і ніби не було. Не встигла про свої пригоди навіть розказати.  

Дістаю телефона, пропущені від Вадима, багато пропущених. Завтра на роботі з ним поговорю.

 Але за що не беруся, а перед очима Максим, дістав, як він себе в стосунках поводить, мабуть тиран-тираном, аж пересмикую плечима, страшно подумати. От тобі й краса. Фігура, блакитні очі, бізнес…а на іншому боці вагів от такий характер. Тепер зрозуміло чому без пари.  Хто такого витримає!

Рано лягти не вдається, залипаю в цікавій книжці, засинаю далеко за північ. І це в понеділок.

Не дивно, що зранку я млява і сонна. Навіть кава не дуже допомагає.

Ще й телефон зранку розривається.

- Так, - беру слухавку. Очі відмовляються дивитись в одному напрямку, сонно розходяться в різні боки. От дурепа і треба була мені така книжка, картаю себе.

- Лізо ти спиш? - голос Наталі впізнаю одразу.

- Ні, доброго ранку.

- Доброго, дорогенька. Маєш час поговорити?

Всаджую свою дупцю на стільця на кухні.

- Так, про що ти хотіла поговорити?

Вона не надто спішить.

- У мене для тебе є одна новина і боюсь вона тебе засмутить.

- Ви таки переїжджаєте?

- Ти знаєш?

- Так, вже знаю. Добре хоч дехто розказав.

- Вибач, я боялася і відкладала розмову до останнього.  Не сердься тільки, Лізо.

- Не буду. То коли збираєтесь?