9

Ох, це ж чарівне слово «п’ятниця»! Цей день завершує робочий тиждень і відкриває двері до довгоочікуваного вікенду. П'ятниця - це час, коли люди починають забувати про робочі турботи і замість цього планують зустрічі з друзями, родиною, вечірки або просто відпочинок.

П'ятниця пов'язана з почуттям свободи, можливістю насолоджуватися життям і робити те, що приносить радість. Цей день може бути заповнений різноманітними заходами - від походу в кіно, кафе чи ресторан до проведення часу на природі або прогулянки містом.

Саме так і я відчуваю попереду моменти релаксу та зарядження енергією. Радісні передчуття наповнюють серце солодким щемливим трепетом.

Снідаю на балконі, споглядаючи на місто, що прокидається. Поволі смакую смачною кавою, вдихаю прохолодне ще ранкове повітря, та насолоджуюсь відносною тишею міста. Воно ледь прокидається після ночі і починає гудіти як той рій з вулика. Дедалі сильніше та інтенсивніше. А ще починає припікати сонечко, що встає. З жалем покидаю свою локацію. Треба і до справ повертатися.

Спершу набираю Настю, цікавлюсь самопочуттям, турбуюсь чи снідала та бажаю гарного дня. Часу обмаль, можливо поговорила б і довше та треба збиратись на роботу, та ще уточнити час приїзду сестри та брата. Ми попередньо звісно домовились та це ж молодь, школярі ще.

- Хелоу-у-у…, - тягне Поліна на моє привітання. Чомусь мені здається що остання ще в ліжку і по-моєму солодко зараз потягується.

- Хотіла уточнити: плани не змінились, все в силі на вихідні?

- Так. Погоджується дівчина. – Правда, мама просто замучила, поривається їхати з нами. Тебе побачити, бо давно не приїздила.

- Ти ж знаєш, у мене робота. – важко зітхаю. А перед очима чомусь бачу обличчя Наталі, вона дуже схожа на мою маму і її подібність кожен раз наче укол в моє серце, болісний, та з довгограючим ефектом. – А ще купа справ поза нею.

- Ага. Знаю твої справи, - хихоче, - Віталик займає весь твій вільний час. 

Блін, як так вийшло, що я не розповіла їм про розрив з хлопцем? Тепер жалкую і ніяково перед дівчиною.

- Ми розлучились з ним, - намагаюсь говорити рівним тоном, і розумію що мені вже не так болить, трохи є того відлуння, але ж набагато легше. Можливо розмова з Олею і мені чимось допомогла.

Тиша в слухавці.

- Ем-м-м…і хто винен? – обережно запитує.

- Я ж і винна, - твердо кажу. - Це я ініціаторка розриву. Та вже все гаразд, не хвилюйся, робота добре лікує.

Поліна помітно веселішає почувши, що все гаразд.

- Ну, й чудово. Знайдеш когось ще кращого. Можливо крутого бізнесменика, - мрійливо тягне, - наприклад, ресторатора.

- Чому саме ресторатора? – розгублено питаю.

- Ну, зараз так модно, - ошелешує. - Та й кухарі дуже романтичні і смачно готують. І справи у них різко вгору йдуть.

Звожу очі до лоба. Звідки така обізнаність у дівчини школярки, ну добре, хоч і випускниці. Мене трохи бентежить і відмічаю, що обов’язково треба уточнити у неї при зустрічі цей момент. Можливо Наталя щось пропустила з життя свого підрісшого чада.

- Не знаю, мала. Серед моїх знайомих рестораторів немає. Та й поки планую відпочити від стосунків.

- Ага, - кепкує це дівча. – А вже завтра скажеш закохана по вуха і одружуєшся.

- Це однозначно, ні. Передавай привіт всім, бо біжу на роботу.

- Так, давай. До речі, ми самі доберемося з вокзалу, не зустрічай.  Стас по дорозі хоче зустрітися з одним другом.

- Надіюсь ненадовго, тобто не півночі на якусь гульню?

- Ні. Бувай, - і вимикається.

Дивлюсь ще кілька секунд на екран телефона.

А час швидко плине! Раніше я добре знала та відчувала свою рідню, а тепер розумію Поліна підросла за той час, як я поїхала. Вже доросла дівчинка.

Аж жаль, пропустила багато моментів з їх життя, через роботу, через небажання чути згадки про матір і її життя, болісні згадки з минулого. Так, я не дуже хочу згадувати, бо позитивних моментів майже не було, таке в мене «радісне» дитинство.

От тобі й чудовий ранок. Краще б повідомлення відправила, ніж дзвонити. А так гарний настрій майже випарувався.