8

Ранок для нас з Настею наступає несподівано, а все тому, що ми проспали. Я готую найшвидший сніданок, вона – каву. Навіть встигає заплести мені гарну, об’ємну косу. І це з моїх то двох волосин!

Хвалить мій підібраний за лічені хвилини  одяг і розбігаємось. Навіть не встигаю запитати чи чекати її з ночівлею. Не маленька, знає де живу і навіть ключі має.

По дорозі на роботу мене хвилює, як поговорив Вадим зі своєю малою, хочу запитати в нього самого та на роботі його немає.

- За сімейними обставинами, - повідомляє секретарка.

З одного боку я радію, вирішується питання, а з іншого - без нього буде сумно.

Відправляю повідомлення, питаючи чи все гаразд і майже одразу отримую відповідь, що розповість пізніше.

Щиро надіюсь, дівчина не втне ніякої дурниці, Вадим не дозволить. Він поруч і тепер все знає.

Берусь за роботу, попереду ще цілий день.

Ближче до обіду по черзі телефонують двоюрідні Поліна та Стас. У них цього року випускний, потрібна поміч з вибором святкового вбрання. Оскільки мешкаю в обласному центрі, хочуть вибрати саме тут, з моєю допомогою, і ще просяться заночувати на кілька днів.

Хіба я можу відмовити? Звісно, ні. От тільки, коли вимикаюсь, згадую про Настю. Упсик, треба підкоригувати, бо квартирка не велика.

День видається просто шаленим, мені підкидають термінову роботу, яку потрібно здати … в кінці дня. Встигаю, але виходжу з роботи геть втомлена, голова взагалі не варить. От просто йдеш, а там порожньо, ніяких думок безкінечних, просто порожньо. А очі ніби чотирма подушками обклали, таке відчуття в мене.

Настя не телефонує і я її не набираю. Втомлена, навіть говорити ліньки. По дорозі додому з’їдаю морозиво, трохи ніби оживаю, зовсім трохи.

Вже біля дому отримую коротке повідомлення:

Настя «Сьогодні не чекай. Ми в кіно»

Ну так навіть краще. Приймаю душ, відмічаючи на полицях нові флакончики з засобами. Мабуть, Настя поки мене не було ввечері все розставила. Трохи не звично, але не напружує.

Готую простеньку вечерю, щось мудрене готувати нема сил. Вечеряю та забираюсь в ліжко з телефоном. Вистачає мене не надовго, скоро телефон випадає в мене з рук, при цьому мало не поціливши в ніс, закуняла прямо з ним. Відкладаю його в сторону та знову беру – надходить повідомлення.

 Вадим. «Що робиш?»

«В ліжку. До речі, кави не хочу, можеш одразу викидати.»

Смішний смайл і водночас поруч сумний. «Ти безжальна. Та я не під твоїми вікнами. Не сьогодні, маленька.»

«Як же я так прорахувалась.» Смайл з падаючою мишею закінчує меседж.

«Не хочеш мене бачити?»

«Втомилась. Лінь навіть вставати.»

«Доброї ночі.»

І все він більше не пише. Дивне це все. Наші стосунки. Я до кінця не можу зрозуміти коли він жартує, а коли говорить всерйоз. Чи він дійсно хоче зі мною зустрічатись, чи просто так жартує. Але мені приємно з ним спілкуватись, бути поруч, як з другом.

«Якщо що,» - пишу йому, - «дзвони»

«Спи» прилітає миттєво.«…не то доведеться викидати каву, або мене з твоєї квартири».

Сміюсь в голос. Який же він класний. Кладу телефон і дійсно лягаю спати.

- Наталю, в мене все добре, - переконую по телефону тітку з самого ранку. – Робота-дім-робота. Ніде не буваю, нічого не бачу. Вчора навіть заснула о дев’ятій. Не хвилюйся.

Тітка давно не дзвонила, а тут їй, бачте, приснився поганий сон зі мною, хвилюється, просить поберегтися.

- Добре, -погоджуюсь. -Все, бувай, на роботу збираюсь. Вимикаюсь і полегшено зітхаю.

Вже майже восьма. Ще встигаю випити чашку чаю і не на голодний шлунок, прогрес. Заплітаю тоненьку кіску, вона виходить коротенька та мені подобається. Сьогодні вдягаю комбінезон темно-синього кольору в дрібні квіти. Настя подарувала, я згадала про нього, коли ввечері переглядала соцмережу. На Насті теж був комбез, хоча вона взагалі обожнює комбінезони, будь-які.

- Доброго ранку, - в під’їзді зустрічаю Тимура. Він працює в основному вдома і лиш зрідка буває на роботі. То ж бачити його зрання зібраного трохи незвично.