Розділ 6.

Червоні шорти, червоні кофтини, червоні сукні…перебираю свій гардероб і розумію, цей червоний треба терміново прибирати, бо смаки в мене вже змінились і він мене трохи нервує. Звісно, деякі червоненькі лишу, самі улюблені, але решту приберу. 

За час наших відносини з Віталем одягу не дуже додалося нового, так зовсім мало, тільки що білизна регулярно оновлювалась. Мабуть, постійні стосунки мене трохи розслабили і носила, куплене раніше. А можливо причина в іншому, щоб оновити гардероб, треба було перебрати нинішній, а це «хай потім переберу» все ніяк не наставало. Тому сьогодні беру величезного «босівського» пакета і безжально пакую мало не половину свого гардеробу і білизну також, вона найбільше нагадує про коханого,  залишаю лише пару комплектів, так щоб перебитися до покупних нових. Додаю ще одного і туди ж потравляє взуття та декілька сумок під роздачу.

- Так-так, і що це в нас? - цікавиться Настя з порогу натикаючись на чорні пакети. – Ти переїжджаєш? Чого я не в курсі? Вона заходить до мене без попередження в суцільному комбінезоні кольору хакі і тонких босоніжках з браслетиком навколо щиколотки. Її дорогі парфуми огортають мене шлейфом з запаморочливим ароматом, і почуваюсь остаточно невдахою.

З мейком, одягом і рештою в Насті все складається ок, тільки в мене якийсь бардак.

- Дістало вже, куча лахміття, а надіти нічого, - бурчу роздратовано.

Настя заходиться сміхом

- Стандартна картина…а пакети куди?

- Не знаю, ще не вирішила. Можливо зразу ж на смітник.

- Ну-ну, не балуйся мені, хай постоять пару днів. Потім заберу і прилаштую. Скидає взуття, кладе сумочку  і прямує одразу ж на кухню.

- Голодна, як вовк, - чую вже з кімнати. - Що тут у тебе є?

Настя відкривши холодильника, вивчає його вміст, я ж стою в дверях і спостерігаю за нею. Ось вона закриває дверцята холодильника, дивиться на магніт з нашим спільним фото на ньому, знову відкриває, лице треба бачити в той момент.

- Куди я потрапила, це точно твоя кухня? - запитально дивиться на мене. - А де все? Вона обводить своїм акуратним наманікюреним пальчиком, показуючи на полиці, і кисло всміхається.

Потім присідає на стілець, дістаючи телефон.

- Ну гаразд, тоді замовимо. 

Поки я починаю переконувати її щось приготувати разом, чую вже як вона перераховує бажане комусь в телефоні. 

- Що ти там бурчала? Я не почула, - перепитує вона, - завершивши розмову.

- Нічого.

- Твоя депресія ні мені, ні моєму шлунку не до вподоби. Сідай. Розказуй звідки ноги ростуть.

Слухняно присідаю, втомилась перебираючи лахміття.

- Краще розкажи як в тебе.

- Таке собі, - розмито починає, - не твоя звісно хандра, але й не ліпше. Батько полетів у відрядження, то ж мама тепер малює цілими днями, як маніячка, вся квартира обставлена малюнками. Їй-Богу, я боюся її в ці дні. Добре, що живу окремо й подалі. «Малий» ганяє з новою лялечкою, коротше нічого нового…

Всміхаюсь на слові «малий», адже цей чоловік надто плечистий і високий, а ще старший за нас.

- А в самої?

Киває рукою. – Знову сама. Дала шанс колишньому, і дарма, ті ж граблі.

- Зрозуміло.

- Не думала переїхати? - раптом питає вона. - Зміна обстановки гарно впливає, так кажуть.

Я розумію на що вона натякає, адже давно зве мене жити разом, поки довгих стосунків з хлопцями у нас немає.

- Ні, я вже тут звикла, і тим паче до цієї квартири йде безкоштовна дача.  (Ну, як дача, господиня цієї квартири, літня жінка дозволяє мені садовити у неї на дачі невелику грядочку).

- Пфе…те рабство. Краде в тебе стільки часу, на мужика б витрачала та на себе.

- На найближчий час ніяких мужиків в моєму житті, мені Віталіка з головою …

- О, тут ти права, Віталік-Віталік.

Хвилин через тридцять привозять замовлення. Страви ще гарячі навіть розігрівати не треба, їмо та потім готуємо  каву. Подруга аж мурчить, і де її тільки носило, так зголодніла.

Після виходимо на балкон, Настя курить, а я збоку так за компанію, принишкла і вдивляюсь на місто.

- Чого затихла?

- Та так задумалась...

 Насправді згадала колишнього та подрузі звісно не скажу. Болісна це тема. В неї таких тривалих стосунків не було, вона не зрозуміє, як це коли квартира с тих пір здається величезною і пустою, а сум огортає в кожну вільну хвилину.

- Мама вчора відео прислала. - Кажу натомість, голос звучить  радісно з долею суму.

- Ну нарешті, знайшла час на дочку.

- Ага. В них ферма стала така величезна. Том розширив загони, і будівлі додались нові.

- От знаєш, що добре в цій ситуації, те що ти тут, а вони далечезно там. Як уявлю тебе на тій фермі, то краще ти балуйся на своїй недо дачці.

Сміємось при цьому обидві. Настя докурює сигарету і задивляється на сусідній балкон.