Розділ 3. А починалось все так добре...

В своє вибачення подруга кличе мене в неділю до відомої в місті кав’ярні. Я не проти, тому збираюсь за лічені хвилини і опля я вже стою біля під’їзду, де через мить мене забирає Настя на таксі.

Кав’ярня розташована в самому центрі міста, тихим це місце не назвеш. Але ж і ми ховатися не збираємось. Замовляємо прохолодні напої, на вулиці жаркувато, і тріплемо язиками про останні новини кожна з своїх буднів, при цьому сміємося, жартуємо. Через якийсь час в мене вібрує телефон, я вибачаюсь,  і виходжу з-за столу. Киваю Насті, що заодно макіяж поправлю.

- Алло, - вже кажу на ходу. - Так, з’їздила, все норм. Це тітка. Опускаю голову за звичкою на руку, оглядаючи манікюр,  а коли в наступну мить піднімаю її, то ледь не влипаю в спину чоловіка попереду. Знайомий парфум вдаряє в ніс. От дідько. Одразу розумію чи я це широчезна спина попереду, перед моїм носом. Макс – точно він. Майстерно вивертаюсь, намагаючись пройти мимо ,типу не помітила, але в спину прилітає:

- Добрий день, взагалі-то.

Зупиняюсь, заминаюсь на секунду, а потім морщу лоба і повертаюсь до нього типу, хто тут такий.

- Добрий, - байдуже кидаю  і відповідаю в трубку – Та так ніхто. Що ти казала? І продовжую рух до дверей.

Розмова триває не довго. Думки вже про інше. Зібратись важко, тож прощаюсь.

Повертаюсь в зал хвилин через п’ять, оглядаю відвідувачів, просто з інтересу, але ж чомусь натикаюсь на широкі плечі в білій сорочці хлопця за столиком збоку. Ну чому я його помічаю? Чому саме його тут зустріла? Карма якась. Відвертаюсь і прямую до свого столика.

- На кого це ти зараз зиркала?- огорошує Настя.

- Що? -гублюся, ну просто Шерлок Холмс, а не дівчина.

-Ти почула, - всміхається кутиками губ.

- Було б на кого, - бурчу. - Випадковий знайомий. Ледь-ледь знайомий, - акцентую увагу на цих словах і роблю виразно очі подрузі.

Вона хитро всміхається і майже пошепки питає:

-Так-так. Гарний знайомий?

-Я б сказала пихатий півень, і цим перекреслює свою привабливість.

-Все ж привабливий. Не отой часом красунчик біля вікна? Поки на тебе чекала задивилась. Нічого такий.

Кидаю погляд через плече і раптом натикаюсь на його повернуте до мене обличчя. Чорт, так спалитися.

- Настя, - гарчу.

Вона надто голосно сміється, а я нервую.

-У нього дійсно фіговий характер.

- Пф-ф…може дівчини давно не було. Ну ти розумієш, - грає бровами.

- Там дівчина не поможе, діагноз по життю придурок.

-Не знаю-не знаю. З тих що тобі траплялись, цей ого як виділяється. М-м-м,  яке тіло, - виглядає з-за мого плеча, - шикарний екземпляр. - Боже мій! - раптом вигукує вона.

- Що? - Не розумію  і повертаюсь подивитись.

Я червонію в секунду, бо подруга надто голосно видає:

- Який зад! А ноги!

- Настя!!!

На нас обертається якась жінка.

- А що? В мене також давно не було хлопця. - і не зводить з нього очей. - Може познайомиш? До речі це його дівчина поряд? Хоча…чхати я хотіла на неї, всеодно познайомиш. Ради нього готова відбивати.

Так від душі давно не сміялась. Витираю сльози і намагаюсь взяти себе до рук.

- Не знаю, можливо дівчина, але хоч вбивай - з ним не познайомлю.

- Чому? - відриває нарешті погляд від хлопця і впивається в мене.

- А-а-а…собі придивилася. Робить висновок.

- Пф-ф…повір ця мордашка мене не цікавить.

А сама краєм ока помічаю, що хлопець  біля стійки говорить з адміністратором. Щось стискається в грудях і я підтискаю губи. Який він шалено гарний в своїй білосніжній приталеній сорочці і вузьких синіх брюках. М’язи так і грають на руках і спині. Модна стрижка, міцна шия…

Ледь відвертаюся. Подруга дивиться в тому ж напрямку.

- Гей, - махаю перед очима. - Прийом.

- Блін, - ковтає слину і бере свою склянку з напоєм.

- А де ви познайомилися кажеш?

А я ж добра душа нічого не крию, видаю все як є.

- Та вдома в мене.

Треба бачити вираз її обличчя в той момент, такого подиву давно не бачила.

- Переспали чи що?

Знову червонію.

- Ні. - відпиваю зі склянки. - Просто так вийшло, колега по роботі його п’яного притягнув, коротше довга історія.

- Я готова слухати, - кулеметом видає вона

Важко зітхаю. Язик мій, ворог мій.

- Насть, нічого такого. Десь набрався, побився, Потап, ти ж його наче знаєш, підібрав, поміг від мужиків відбитися і звалити. Телефони обидва погубили, таксі визвати нічим, третя ночі. Коротше я була єдиною, хто мешкав поблизу.

В очах подруги знак питання. І тиша.