13. Фатальна помилка

Віктор

Після “продуктивної” зустрічі з Ією, я ціленаправлено лечу до маленького затишного бару “Атлантида”. Там Юра якимось дивним чином зміг таки призначити побачення колишній міс-університет і колишній подрузі Ії - Ладі. 

Юра обіцяв залишити увімкненим телефон в кишені, щоб я міг все чути. Чого не зробиш за квадроцикл! – посміхаюсь криво, паркую авто за велетенським автобусом та чекаю дзвінка друга. 

Юра, як і я, став жертвою першого кохання. Тільки йому пощастило ще менше: з тією дівчиною він одружився. Однак їх шлюб протримався всього три роки. За цей час Юра схуд вдвічі, отримав нервове сіпання ока і купу боргів за жорстокі скандальні суди, в яких його колишня бажала відсудити все, що тільки можна. Здається, навіть “спільнонажитого” кота, якого суддя залишив Юрі, але з правом відвідування “матір'ю”. 

І тому в стосунки хлопця було не загнати. Він легковажно заводив нові романи ледь не щомісяця, і надовго не затримувався ні з одною дівчиною, вважаючи, що вони шукають тільки якусь свою вигоду. Тому, завести приємне знайомство з привабливою дівчиною йому було абсолютно безпроблемно. Останні його стосунки завершились десь з місяць тому. 

І зараз, прийнявши його виклик, я п'ю каву, листаю бізнес-план Ії щодо пансіонату (доволі непоганий, до речі), і слухаю, як Юра розважає жартами сторічної давності Ладу. 

Кава вже закінчується, а по факту – взагалі нічого. Жодного слова про Ію. І ще, чи то телефон Юрин погано звук передає, чи то голос у Лади якийсь вже зовсім хрипкий. На її не схожий, хоча я її бачив сто років тому востаннє, може помиляюсь. 

– Мені з тобою на диво весело. – каже Лада. 

– Не повіриш, і мені! – Юра відповідає так щиро, що навіть я вірю. Хоча стоп, може він і правда щиро? 

– Ну то чому ми тут сидимо? – несподівано запитує Лада. 

– А ти хочеш запропонувати альтернативу? – голос друга враз змінює тональність. Як кіт березневий, їй-богу! Що, запав на дівчину? Не дивно, вона гарненька була. Довгонога білявка, весела, життєрадісна, з ляльковим обличчям. Я б і сам тоді запав, якби не шукав отих перших відчуттів, які накрили мене з Ією. 

– Я доросла дівчинка і, бажаю провести вечір з продовженням. – ого, Лада що, досі сама і ще й настільки голодна на увагу? 

– З великим задоволенням, Ладочко. – муркоче Юра, викликаючи в мене все більший подив, м'яко кажучи. 

– Юра, ще раз переплутаєш, я вдам, що образилась. Я Ліда, а не Лада!

Чорт, що?

Добре, що чашка від кави практично пуста, бо з рук ледь не випадає. Яка ще Ліда?! 

– Я нічого не плутаю! Ти – моя мрія відтоді, як я побачив на тобі корону “Міс-Університет”! – викручується Юра. Поки не дуже вдало. 

– О, приємні спогади! Тільки скільки ж тобі було тоді, хлопчику? 

– Ох, ти так говориш, наче то було давно! – трохи нервово посміюється Юра. Невже, дійшло, що щось іде не так? 

– Ну буремні 90-ті не близькі. Ти тоді ще, мабуть і не народився. От я і здивувалась. А потім, вже в 2019 цю корону отримала моя донечка Лада. 

– О, донечка… Лада... Тобто Лада донечка… – лепече Юра якимось здавленим і зміненим голосом. 

– Ну звісно! Тільки не кажи, що ти нас сплутав! 

– Сплутав? Ну, власне, це було б легко, ви так схожі! Але я не сплутав, бо таку жінку, як ти важко сплутати навіть з власною донькою! Ти – неймовірна! Просто бачив і Ладу на конкурсі, тому оговорився... 

Що він меле?! 

Кидаю папку з планом на заднє сидіння. Він же зараз піде в туалет і втече через чорний хід, правда? Міс-університет 90-х… це ж скільки їй років? Під 50? Ну я не маю нічого проти старших жінок, але ж не вдвоє! 

– А, досить цих розмов! Поїхали до тебе! – випалює Юра і… вимикає телефон в кишені. 

Ну це вже геть ні в які двері! Може, вона його напоїла чимось? Треба друга рятувати! 

Сповнений рішучості вискакую з машини і, якраз на виході зустрічаю Юру з симпатичною зрілою блондинкою під руку. Здається, навіть натуральною. На мить “зависаю”. П’ятдесят їй точно не дасиш, але й на 25-26, скільки мало б бути справжній і потрібній нам Міс-університет, вона не тягне. Як можна було так помилитись? Ну нічого, я зараз порятую друга з лап цієї досвідченої хижачки! 

– Друже! Це ти? Скільки літ, скільки зим! – розкриваю обійми і видушую найжиттєрадіснішу посмішку з усіх можливих. 

Блондинка ковзає по мені поглядом гарних, професійно нафарбованих очей. А Юра… 

– Вибачте, ви помилились! – каже Юра і просто на моїх ошелешених очах відчиняє блондинці дверцята таксі на парковці…