12. Залюбувався...

Віктор

Які ж всі розумні, думаю, висипаючи просто на підлогу коробку з різним паперовим мотлохом. Що я хочу там знайти? Свій щоденник. Так, я був ще тим романтиком колись, і навіть щоденник почав вести. Після першого і останнього, судячи по всьому, поцілунку з Ією. Може там є щось про ту сиву майже десятирічну давнину? Щоденника так і не знаходжу, тільки пилом все засипав!

Моє оточення дратує мене все більше. Матері на все фіолетово, вітчим говорить загадками, бабця – заявила, що весілля взагалі її ідея. І все твердять, що мені треба знайти причину ненависті Величко. Наче, якщо я її знайду, станеться диво і вона впаде на коліна з криком: “О, нарешті, кохання всього мого життя!”. 

Єдина надія на Юру. В нього сьогодні день “Ікс”, має поспілкуватись з колишньою подругою Ії. Навіть локацію скинув, і моя нетерплячка змушує мене задуматись, чи не приїхати поспостерігати. 

Та поки в мене ще одне випробування. За годину потрібно зустрітись з Ією. Від однієї думки недобре. До того ж зустріч за містом, там наші родини вже купили на двох та облаштовують здоровенний пансіонат. Людей там малувато, і все ж, їдучи туди, я уявляю, як Ія там чекає мене з трьома головорізами і вже викопаною ямою на галявині. 

На диво, Ія приїздить сама. Бачу її позашляховик (ох і вибір авто для дівчини!). Очікував якусь рожеву малолітражку, а не цього монстра, на фоні якого я в своєму не маленькому універсалі почуваю себе якось не дуже повноцінно. Як в іграшковій машинці сиджу! 

– Ти б ще на танку приїхала. – про всяк випадок тільки скло опускаю, сам з авто не виходжу. Мало що може статись. Без людей і в її товаристві. 

– Був би, то приїхала. – фиркає Ія і розслаблено опирається спиною на бампер. Від цього руху її маленька шкіряна курточка відкриває мені її тонку талію. Трохи підвисаю. Все-таки вона гарна ж, зараза! Дивно, що досі сама. Хоча ні, не дивно. З таким характером, певно всі, хто має хоча б подобу інстинкту самозбереження, тікають гублячи не те що, капці, а й ноги. 

– Для чого кликала? 

– Обговорити весільну сукню і відпустку після весілля. Хочу в Грецію десь, оливки, лавр, виноградники – це все так заспокоює. – від уявного задоволення Ія ледь очі не закочує. 

– Сукню? Весільну? – видихаю я тоном людини, якій щойно смертний вирок виголосили. 

– Звісно! Брендову хочу. Щоб тільки в мене така була… – дивлячись на мій вираз обличчя, Ія не витримує, заливається сміхом. Сміється дзвінко, задоволено. Здається, якщо я буду так відверто показувати свій страх, вона теж перейде в табір тих, хто за весілля. 

– Посміялась? Щаслива? – трохи ображено питаю. – То давай до справи. 

– Мати мені передала повноваження з пансіонатом. Зрив весілля – то пункт плану номер один, але й роботою займатись треба. 

– Розумно. 

– А ти здивований? Це ж треба, “Лююди, вона ще й щось думає! Хіба в неї є чим?” – тягне комічним голоском, і вже я не стримуюсь від усмішки. 

– Ти собі лестиш. Щоб здивуватись, треба щось про тебе думати. А я не думаю. 

– Останнє мене не здивувало. Відкрив Америку! Добре, нема часу й бажання стояти з тобою тут. Я привезла бізнес-план щодо пансіонату. Вивчиш – набери, обговоримо. Внесеш свої правки, додасиш свої ідеї. – відкриває дверцята, та під гавкання Ельзочки в салоні нахиляється і щось там шукає. Вузькі джинси обтягують її, мов друга шкіра. І краєвид двох ідеальних ніжок та просто шикарної попи викликає справжнє естетичне задоволення, від чого аж присвистую, не стримавшись. 

Ію наче хтось з машини висмикує. Як дід з  Жучкою ріпку. Повертається до мене з папкою, очі палахкотять, мов жарини. 

– Дикун! – не дивлячись в мою сторону, кидає папку так, що я її ледь встигаю зловити. 

Дикун? Та наче ні, й на дефіцит жіночої уваги не жаліюсь. Так, смикнуло щось. Залюбувався… – думаю, їдучи додому. Тільки папка її парфумом пахне, з думок збиває…