9. Нові ідеї

Віктор

Після ну дуже змістовної розмови з Ією я отримую інсайт, чи просвітлення, чи сигнал з космосу, що жарти жартами, а робити щось треба. До добра це все не доведе, і пора діяти, а не чекати. 

– Уяви, я і вона – подружжя. Дітки бігають… – розповідаю Юрі за обідом і офісі, – Хоча ні, звідки ті дітки візьмуться? Я ж до неї на кілометр боюсь підходити. А тут, ну для діток, таки ж ближче треба. – бачу, як Юра давиться зі сміху. Так от,подружжя ми, дітки... – від таких думок самому моторошно стає, замовкаю.

– А далі? – штурхає мене Юра нетерпляче. 

– А далі я лягаю спати, а вона мене… того. Придушила уві сні подушкою, чи взагалі, ще до сну чимось отруїла. 

– Я бачу, ти романтик. 

– Реаліст. Вона мене ненавидить до сказу. 

– Ти не думав, чому? Може, треба розібратись...

– Звісно думав! І відповідь ти знаєш. 

– Не може бути це просто так. Тільки-но п’ятнадцятирічні, як голубки на гілочці, а тут через місяць – кидається на тебе, наче тигриця? 

– Ну так, маячня якась. 

– А в неї ти питав? 

– Коли? Коли в нашу третю зустріч вона перевернула на мене стійку з шампанським? Чи коли смс мені писала щодня? 

– Ну таке. Я б спробував випитати якось, чи що. Може, подруги в неї є…

– До речі, це ідея. Подруга в неї жила тут недалеко. Може пам’ятаєш, білявка така з рожевими пасмами. Міс-університет кілька років поспіль. 

– Лада Майстренко? 

– Ти її знаєш?

– Колись з моїм знайомим зустрічалась. Але вона така, еем, теж трохи того, як і твоя Ія. 

– Та нормальна вона, не наговорюй на дівчину! Ну от, тобі бойове завдання – знайти її, втертись в довіру і вивідати секретну інформацію. 

– Ти що, з дуба гепнув? Нема мені що робити… – пирхає Юра. 

– Отакий ти. Не хочеш другу допомогти? 

– Слухай, ну допомогти то одне, а голову в пащу тигру пхати…

– Мій квадрик (прим автора: квадроцикл)... – задумано проводжу пальцем по пляшці з мінералкою. – Стоїть без діла… Шкода звірюгу… А так за діло другу… чого б не подарувати… 

– Тільки вивідати? – враз змінюється Юра. 

– Ні, одружитись і семеро діток народити! Звісно тільки це! Але ж не забувай, ніяких контактів зі мною на цей час. Щоб не спалитись. 

– Слухай, вони може й не подруги давно. 

– А ми вороги значно давніш. В будь-якому разі щось та знає. 

– Гаразд. А квадр справді віддаси? 

– Звісно! – не треба Юрі знати, що ту іграшку для дорослих хлопчиків я і так збирався йому подарувати, бо планую машину змінювати й гараж реставрувати, а він тільки місце займає...