4. Номер

Віктор

Після такого насиченого дня я валюсь в ліжко і майже відразу вирубась. Здається, мені сниться Ельзочка, чи то Ія, не пам'ятаю. Але обидві з велетенськими зубами і кігтями. 

І тому, коли вранці хтось боляче штурхає мене, невиспанному і сонному мені здається, що то вони, і я прокидаюсь з німим криком та серцем, що от-от вискочить з грудей. 

 – Старий, досить дрихнуть! Я дізнався, що в тебе весілля. Це правда? – на ліжку поряд нахабно сидить і ще нахабніше гризе мій улюблений сир друг Юрко. 

– Ти що тут робиш? – сонно протираю очі. 

– Чекаю запрошення на холостяцьку вечірку. І хоча б трохи інфи про наречену. Вона така, нічого. Бачив фото. Моделька. 

– Ага. Моделька кобри. 

– Ти чого? Гарна ж. 

– Краще тобі не знати. 

– А я й не знаю. Думаєш, це справедливо по відношенню до друга? 

– Добре, не бубни, і так голова гуде зранку. Пам'ятаєш, я тобі розповідав про доньку наших партнерів? Ну, з якою ми ладні одне одного роздерти? 

– Таке забудеш! Ну так а наречена що? 

– Вона і є моя наречена. 

– Що?! Та ну! Ти приколюєшся з мене? 

– З таким не жартують, Юрчику! – кажу трагічним тоном. 

– Та ти що? Я не вірю! Це ж прикол?!– Юрчик миттю злітає з мого ліжка, навіть сир свій, тобто мій, забуває. – Ти що, справді? Та ні! Це не реально! – носиться він по кімнаті, як ураган. Така вже в нього звичка – як хвилюється, чи дивується – мусить рухатись. 

– Де ти взявся зранку? Шуму від тебе, як від заводу працюючого. 

– Та я в шоці, братенку! Ото ти влип! Це твої старі таке придумали? 

– Ну не я ж!

– Так а вона що? 

– Побажала, щоб я здох. 

– Вау! Яка мила дівчинка! А з виду й не скажеш! 

Доки Юрко знову розхвалює красу Ії, використавши парочку вульгарностей, за які я його штурхаю (все ж вона поки моя наречена, нема чого язик розпускати), мій телефон заливається улюбленою рок баладою. 

Повідомлення в месенджер. 

“Я все влаштувала! Сьогодні 19.00 віп-зала клубу “Ліліт”. Не забудь привести своїх. Ія”

Все зрозуміло і ясно в цьому повідомленні. Я навіть передісторію ще не забув: ми вчора говорили про “бісити родаків” і це воно.

Та в мене просто істерика! Я не стримуючись у висловах, плескаю себе по колінах і ржу, наче кінь. 

– ААААА! Я не можу! Я просто не можу! – заходжусь у форменому припадку, дивлячись на телефон. 

– Еей, братан, ти чого? Тобі може лікаря? – щиро лякається Юрко. 

– Номер! Ноооомер! Глянь на номер! – стогну я дивлячись на свій месенджер. 

– Та який номер?! Що з тобою?

– Ось цей номер! Цей! – тицяю смартфон ледь не в обличчя другу.

– То це… вона? – очі Юрка округлюються до розміру і форми його медальйона-іконки на шиї. – Серйозно, вона? 

Вона…

Кілька років поспіль мені дзвонив один і той же номер. І писав всіляки пакості. Спочатку я його не блокував. Потім все ж кидав в чорний список, але його власник міняв оператора, і знову з'являвся, щоранку бажаючи мені “Паскудного дня, козел!” і ще багато “приємностей”. Оператори були різні, а от цифри після коду я вивчив на память.  

Потім я змінив свій номер. 

І, про всяк випадок, телефон. 

І через добу отримав смс: “Від мене не сховаєшся!”. Варто казати, що свій телефон я змінював потім ще і ще? І незнайомий хейтер знаходив і діставав мене знову і знову!

Чесно кажучи, я підозрював всіх, навіть студента, якого я випадко обляпав водой, невдало зайшовши в поворот і парочку колишніх моїх вже колишніх дівчат. Але Ію я не підозрював. Навіть в голову прийти не могло, що вона може таким займатись. Років пять чи шість поспіль. Методично, змінюючи тільки код оператора, але не сам номер. 

Мда… Схоже, все ще серйозніше, ніж я думаю. Сподіваюсь, наші плани вибісити рідних подіють.Бо інакше краще вже в яму з крокодилами, аніж з нею в один дім і тим паче ліжко!