Побачення з кандидатками

   - Стій-стій, повтори ще раз, що ти щойно сказала, — Астарот розвалився на масивному кріслі, а я стояла перед ним неначе школярка на іспиті.
   Важко зітхнувши я ще раз розповіла нахабі про завдання від Бакса та що отримаю за його виконання.
   - А що мені з цього всього? Навіщо я буду витрачати свій дорогоцінний час на ваші ігри?
   - Як це "що"? - з моїх вуст зірвався здивований зойк. - Я — Валентина, купідон кохання...
   - А я Астарот — майбутній король Пекла. І що з того? - демон вкотре за сьогодні не дав мені закінчити. Схоже, в когось біда з манерами. - Що ти мені можеш запропонувати, щоб я погодився взяти участь у твоїй авантюрі? Як зацікавиш?
   Я зітхнула, — Просто скажи чого ти хочеш і я це виконаю. Звісно, в межах розумного, — уточнила про всяк випадок.
   - Навіть не мрій. Я вже казав, що мені подобаються інші жінки.
   - А ти все зводиш до ліжка? Та й взагалі, це ти мене не цікавиш. Я люблю милих романтиків, до яких ти не маєш жодного відношення, — я переможно всміхнулася, адже помітила як видовжилося обличчя нахабного демона.
   - Ти закінчила? - він продовжив, оскільки я змовчала. - От і чудово. Отже, мої умови: в тебе є тиждень, щоб знайти мені пару, якщо в тебе це не вийде (а я впевнений, що так і буде), то ти будеш місяць мені прислужувати. Однак не хвилюйся, ти станеш всього-на-всього моєю хатньою робітницею.
   - Це не припустимо! - вигукнула я.
   - Якщо не згодна, то я тебе не затримую, — спокійно відказав принц.
   Я замислилася всього на хвилину, — Ех, була не була! Згодна, — сподіваюся, що моя самовпевненість не зашкодить бодай цього разу.
   Ми обговорили з Астаротом план нашої так званої співпраці, тож я з чистим сумлінням вирішила не затримуватися та поспішити додому. Проте на пів дороги до дверей, мене зупинив владний голос.
   - Ну й куди ти зібралася?
   - Зрозуміло куди — додому.
   - Ні, ти житимеш тут, — заперечив чоловік.
   - Ми так не домовлялися.
   - Значить, зараз домовимося, — демон повільно підвівся з крісла та підійшов до мене. - Якщо ти підеш, то нашій угоді кінець. Зрештою, тобі все це потрібно більше, ніж мені, — боляче визнавати, та, на жаль, він мав рацію.
   - Гаразд, — зло кинула я. - То в якій комірці мені жити?
   - Я маю достатньо кімнат, але якщо ти так хочеш, то можеш оселитися навіть у підвальних приміщеннях, — ледве стримуючи сміх промовив Астарот.
   - Дуже смішно, — я скривила обличчя, неначе щойно проковтнула лимон.
   Розмова з Астаротом мене дуже втомила, тож я була щаслива залишитися наодинці в кімнаті, яку він милостиво мені виділив. Залишок дня ми провели окремо.   
   Займаючись своїми справами я ловила себе на думці, що бажаю якнайшвидше покинути це кляте місце. Та зі зрозумілих причин не можу цього зробити, принаймні не найближчим часом.

***
   Я прокинулася рано й зрозуміла, що дуже хочу їсти. Через нестерпного демона в мене не було жодного бажання залишати свою кімнату. Однак зараз голод давався взнаки й з цим потрібно щось робити.
   Швидко знайшовши кухню я розчаровано зітхнула. Хоча й знала, що принц навряд чи щось готуватиме, але всередині жевріла маленька надія.
   Відшукавши кухонне приладдя й сякі-такі продукти, мені все ж вдалося приготувати смачний сніданок та трав'яний чай з ромашкою.
   Щойно я сіла за стіл, аж раптом відчула чийсь пронизливий погляд. Обернувшись, помітила двох гончих, що уважно на мене поглядали. Певно, їх привів сюди запах гарбузової каші, яку я приготувала.
   - Голодні?
   Гончі навіть не поворухнулися, але я була впевнена у вірності свого припущення. Вставши з-за столу, взяла дві великі миски та щедро наклала туди каші, не забувши покласти по великому шматку сирого м'яса. Після чого підсунула тарілки до гончих та повернулася за стіл, де вичахав власний сніданок.
   - Смачного, — тихо промовила, побачивши як пси накинулись на їжу.
   - Це ти сама приготувала?! - на кухню увійшов Астарот. Він здивовано переводив погляд з мене на гончих, які голосно плямкали.
   - Ні, Арканум, прилетів і приготував, бо дізнався, що це для самого сина Сатани — Астарота, — серйозно відповіла я. 
   - Жартуєш. Чудово, люблю жінок з почуттям гумору, — весело промовив чоловік.
   - Тобі покласти? - просте питання, але бачили б ви, як на мене, зиркнув демон. Можливо, в їх сім'ї не прийнято про когось піклуватися, та я геть не така. Саме тому наклавши в тарілку каші й наливши чаю, я поставила сніданок перед ошелешеним принцом і повернулась на своє місце.
   - Астароте, сьогодні в тебе перше побачення, — нагадала я.
   - Хто вона? - запитав демон, навіть не закінчивши жувати.
   - Вампірка Анія — любить троянди й ненавидить сонце та дерев'яні кілки, — я коротко розповіла про першу кандидатку.
   Закінчивши зі сніданком — ми разом прибрали на кухні та помили посуд. Сама не вірю, але це правда.
   Часу до побачення залишалося обмаль, тож Астарот переніс нас до першої кандидатки.

***
   Десь з пів години я очікувала на принца у велетенській залі готичного замку. Навпроти мене стояв горгулія-дворецький, що напевно вже вдесяте запитував чи не бажає пані випити чаю, чи чогось міцнішого.
   Ледве я відкрила рота, щоб вкотре відмовитися, аж раптом помітила Астарота, що квапливо наближався до нас.
   - Нам вже час, — коротко пояснив той, щойно опинився поруч.
   - Так швидко? Невже Анія тобі не сподобалася?
   - Ця жінка не має манер, — гордо піднявши голову відказав демон.
   - Це говориш ти? - я закотила очі. - Ну і чому ж ти зробив такий висновок щодо неї?
   - Я сказав їй комплімент, а вона мене вигнала.
   Тінь сумніву охопила мене, вимагаючи витягти з чоловіка всю правду, — Що саме ти їй сказав?
   - Комплімент.
   - Який?
   - Хороший.
   - Досить дурникувати. Ти мене чудово зрозумів, — моєму терпінню приходив кінець.
   Принц примирливо підняв руки, — Добре-добре. Я сказав їй, що хотів би побачити її вродливе личко під сонячними променями, оскільки таку красу гріх приховувати в сутінках.
   - Астароте, ти геть дурний чи тільки прикидаєшся? - звузивши очі запитала я. - Анія — вампір!
   - І що з того? У всіх є недоліки, — демон знизав плечима.
   - Для тих, хто з Пекла (навмисно виділила це слово) - сонячне світло смертельно небезпечне для вампірів, адже перетворює їх на попіл.
   - Це вже не важливо, — Астарот махнув рукою. - Вона все одно мені не сподобалася — манірна й похмура жінка. Навіть ти в порівнянні з нею — дівчина-вогонь.
   - О, то ти вмієш робити гарні компліменти... Шкода, що не скористався цією навичкою, коли спілкувався з Анією.
   Я була занадто зла на демона, тож щойно ми повернулися — рушила до своєї кімнати, демонстративно гупнувши дверима.
  
***
   Настав новий день, а це означає, що сьогодні буде побачення з другою кандидаткою.
   Прокинувшись рано-вранці я приготувала сніданок та чай для себе й Астарота. Однак про гончих теж не забула. На них чекала навариста перлова каша з м'ясом.
   Коли я поставила миски з їжею перед псами, ті поглянули на мене  вдячними очима. Ба більше, Єссі навіть лизнула мою руку своїм шершавим язиком. От що значить жіноча солідарність.
   - Я вражений, —  за моєю спиною пролунав голос господаря будинку. - Ці пси гончі Пекла, а продалися за кусень м'яса та ложку каші.
   - Вони просто вдячні. Тобі б теж не завадило повчитися цьому в них, — я сіла за стіл.
   Астарот напружено мовчав поглядаючи на тарілку грибного супу, яку я поставила саме для нього. Поруч парувала м'яка булочка (так-так я вмію куховарити) й гарячий чай з м'ятою.
   - Тобі потрібно окреме запрошення? - запитально піднявши брову поцікавилася я.
   - Валентино, я ж можу звикнути до гарячих сніданків і навмисно відмовити всім кандидаткам, — промовив чоловік.
   - А я боюся звикнути до твоїх жартів, — передражнила демона, натякаючи на те, що ми в будь-якому випадку розстанемося, тож до цього слід бути готовими.
   Він нічого не відповів. Лише мовчки сів за стіл та почав жувати булочку.
   Я коротко розповіла про другу кандидатку — болотницю Валеміру. Чоловік уважно мене вислухав, проте нічого не запитав, а даремно...
   Побачення було заплановано на вечір, тож я вирішила присвятити час чомусь корисному. На кухні Астарота царював справжнісінький безлад, через що мені було дуже некомфортно.
   Я звикла до порядку й чистоти, а демонське лігво — повна протилежність моїй домівці. Отже, засучивши рукава, я почала боротьбу за охайне майбутнє цієї кухні.
   Через чотири години, моє втомлене, проте щасливе тіло впало на стілець.
   - Мати моя демонице! - вигукнув ошелешений принц, щойно увійшов до кухні. - Та тут ніколи в житті не було так прибрано й охайно. Ти точно купідон, а не Богиня чистоти?
   - Я Богиня кохання, — повчально виставивши пальця, відповіла я.
   - Тобі ще не присвоєно цей титул. Хіба ні?
   - Одна з семи кандидаток точно тобі сподобається. А це означає, що я виконаю свою частину і Бакс випрохає в Арканума титул, — посміхаючись, відказала я.
   - Це ми ще побачимо, — чоловік зухвало поглянув мені в очі, після чого залишив на самоті.