Розділ 7

Аліса

Чому він так причепився до мене?

Я ж нічим не примітна дівчина. Звичайна. Таких, як я, тисячі.

Але я бачила його погляд. Бачила, як він дивився на мене. І чомусь упевнена: я його зачепила.

Тільки чим?

Чи зателефоную я йому?

Звісно, ні!

Принаймні сьогодні — точно ні.

Хоча…

Ні, Алісо! Навіть не думай!

Тимур

Телефон мовчить.

Жодного повідомлення. Жодного пропущеного дзвінка від тієї неймовірної дівчини, яка за якихось кілька хвилин примудрилася перевернути всі мої думки догори дриґом.

І поки вона, очевидно, навіть не згадує про мене, я вже продумую всі можливі способи дістатися до неї.

Точніше — до її серця.Легальні й нелегальні.

З легальними складніше. З нелегальними — значно цікавіше. Хоча й небезпечніше.

От тільки щось підказує мені, що з цією дівчиною жоден із моїх звичних методів не спрацює.

Сьогодні в мене важлива зустріч із конкурентом. І, як би дивно це не звучало, я навіть радий, що маю можливість відволіктися.

А після зустрічі обов'язково вигадаю, як зробити перший крок до серця моєї Снігової королеви.

Бо вона ще не знає, наскільки я впертий.

— Доброго вечора, Тимуре Андрійовичу.

— Вітаю, Давиде Петровичу.

О, який офіціоз!

Нічого зайвого. Жодних дружніх усмішок. Лише повага, холодний розрахунок і бізнес.

Саме так і мають спілкуватися двоє чоловіків, які давно намагаються обійти один одного.

— Ви сьогодні за кермом? Чи дозволимо собі щось міцніше за каву? — запитує Давид.

— Не проти випити.

— Тоді мені віскі.

— І мені.

Робимо замовлення.

Я страшенно голодний. Та й трохи алкоголю зараз точно не завадить. Після зустрічі з тією чарівницею я сам не свій.

От скажіть, хіба нормально, коли дорослий, успішний чоловік не може зосередитися на роботі через дівчину, яку бачив лише раз?

Ні?

От і я так думаю.

І тільки-но подумки повертаюся до неї…

Бачу її.

Спочатку навіть не вірю власним очам.Ні, вона не заходить до ресторану.Вона дивиться на мене з екрана чужого телефону.Телефону Давида.Мого конкурента номер один.На його екрані висвічується вхідний дзвінок. І фотографія.Її фотографія.

Ті самі очі. Те саме обличчя. Та сама впевненість, від якої в мене сьогодні остаточно поїхав дах.

Помилитися неможливо.Але найцікавіше навіть не це.

Знаєте, як вона підписана в його телефоні?

«Маленька ❤️»

Маленька...Чорт забирай.МАЛЕНЬКА?!

Відчуваю, як усередині все неприємно стискається.

Ні. Тільки не це.

Давид спокійно бере телефон, а я дивлюся на нього так, ніби він щойно повідомив, що викупив усю мою компанію.

— Вибачте, мушу відповісти, — каже він і підводиться з-за столу.

Я лише киваю.

Звісно, відповідай.

Як тут не відповісти, коли телефонує твоя «Маленька»?

Він відходить убік, а я залпом випиваю віскі.

Схоже, сьогодні я нап'юся.А завтра дуже сподіватимуся, що все це виявиться дурним жартом. Або хоча б поганим сном.Тепер усе стає на свої місцяОсь чому вона не хотіла знайомитися.Ось чому так упевнено мене відшила.І про хорошу роботу говорила…

Ну звісно!Компанія Давида зараз на вершині. Він талановитий програміст, успішний бізнесмен. Гроші, перспективи, зв'язки.І, схоже, ще й дівчина, від якої я сьогодні втратив голову.

А я?

Я сиджу в ресторані, дивлюся на порожній стакан і вперше за довгий час почуваюся повним ідіотом.Бо весь день чекав дзвінка від красуні.І знаєте, що найгірше?Я не дочекаюся її дзвінка.Бо вона телефонує йому.