Розділ 5

Думки заполонили мене. Я Аліса. І мені дуже пасує це ім'я — казкове, ніби не з цього світу, ніби з вигаданої історії. І це справді про мене.

Та є дещо, що тривожить мене. Я надто тонко відчуваю цей світ: людей, емоції, усе, що нас оточує. Мені хочеться стати поетесою. Хочеться декламувати свої вірші про любов і ненависть, про біль і щастя всім, хто готовий слухати. Я хочу писати, творити, виступати, виходити на сцену й перевтілюватися в інших людей. У мені живе творчість. Вона приходить до мене уві сні, шепоче свої історії й не дає спокою.

Але, на жаль, я змушена приборкувати її в собі.

Я — донька геніальних програмістів. Мама і тато були справжніми майстрами своєї справи, доки жахлива автокатастрофа не забрала їхні життя.

У мені теж є цей талант. Я можу із заплющеними очима написати програму, знайти в ній помилки та виправити їх. Але це не робить мене щасливою.

І все ж покинути справу батьків я не маю морального права.

Мій брат Давид очолив компанію після їхньої смерті. Він узяв на себе керівництво й успішно продовжує справу життя наших батьків. Можливо, якби він хоч трохи підтримував мене або намагався зрозуміти, усе було б інакше.

Та він просто ставить мене перед фактом:

— Ти мусиш тут працювати. І тільки спробуй щось утнути. Залиш свою слізливу лірику для ідіотів. Ми маємо заробляти мільйони й розвивати справу батьків. І начхати на твої примхи. Ти вже не маленька мамина принцеса. Ти чудовий програміст. Викинь із голови свої рожеві хмаринки й працюй, сестричко.

І я працюю.

Але мені важко.

Щодня я пишу код, дивлюся на нескінченні рядки символів і думаю про зовсім інше. Про вірші, які народжуються в моїй голові. Про сцени, які я могла б зіграти. Про слова, які так і залишаються невимовленими.

Іноді мені здається, що всередині мене живуть дві різні Аліси. Одна — талановита програмістка, яка продовжує сімейну справу. Інша — мрійниця, поетеса й акторка, яка відчайдушно прагне свободи.

І я вже не знаю, котра з них справжня.