Розділ 4

 Думки в голові хаотичні. Наче треба перевіряти тести… але я думаю лише про одне.Точніше про одну.

 Аліса.

 Така юна… і така впевнена у собі.

 Я розгледів її добре: ідеальне личко, небесні очі, пухкі губи, сердитий погляд,розкішне декольте, ідеальну фігуру.На ній бежева жилетка та вільні штани ,виглядає ,як ракета.

 Цікаво, вона завжди така норовлива?Чи це просто сьогодні не мій день?

Я майже доходжу до виходу й раптом бачу її.У коридорі, на лавці.Аліса щось п’є з термокружки.Ого, ще й за екологію.Я навіть не думаю — ноги самі несуть мене в її сторону.

— Привіт ще раз. Можна присісти поруч?

 Вона дивиться на мене з легкою іронією.

— Тут стільки вільного місця довкола. Обов’язково займати саме мій простір?

— Чому ти така колюча?

— Бо ви причепились до мене.

 Я усміхаюсь.

— У мене є шанс?

— Ви про що?

— У мене є шанс, що ти підеш зі мною на побачення?

Вона починає сміятися вголос.

— У мене немає часу на побачення. Я навчаюсь, працюю і ще іноді відпочиваю. Тож дайте мені, будь ласка, відпочити прямо зараз — посидіти у тиші.

— Добре. Я піду. Але запиши мій номер. Раптом зміниш свою думку. Або тебе зацікавить робота.

 Вона дивиться на мене з шоком.

— Не дивись так. Просто запиши номер. Більше нічого просити не буду… поки.

 Вона дістає телефон і записує мій номер.

 І в той момент я був готовий станцювати гопак. Хоча взагалі не вмію це робити.Дякую, серденько.Тепер від радості я готовий перевернути цей світ.Ми ще навіть не пішли на побачення, а я вже відчув той солодкий смак різноманітного життя.Сувора, байдужа,гарна,смілива…відшивала мене, але номер записала.

— Алісо, подзвони мені. Я чекатиму.

— Якщо захочу.

— Бувай, мила.

 Я йду, але не можу не помітити, як на мить загорілись її очі. Наче маленькі вогники.Їй сподобалося, як я її назвав.

 Аліса… мила Аліска.