Розділ 3

— Доброго дня, дорогі студенти!Валентин Петрович зібрав вас тут не просто так. Маю для вас суперновину. Я Тимур Тесленченко — власник та засновник компанії програмістських розробок «ІдеалПрофі». Зараз я набираю команду талановитих і перспективних людей. Я надам вам практику та роботу під моїм керівництвом. Із вас я оберу лише чотирьох.

 Бачу, як очі студентів розширюються: у когось від радості, у когось від шоку.І серед усіх цих поглядів я одразу знаходжу свою дороговказну красуню.У її очах — повна байдужість.

— Зараз ми проведемо тестування. Відкрийте свої гаджети та зайдіть на сайт моєї компанії. Зліва, в кінці розділу «Послуги та пропозиції», є тест для майбутніх ідеалпрофівців.

І тут бачу: моя нова знайома-незнайомка тягне руку.

— Так, слухаю.

— Якщо мене не цікавить ваша пропозиція, то можу бути вільна?

Ем… серйозно?

 Я вже готовий був згадати всі молитви, які колись знав, аби тільки вона пройшла цей тест. Та що там — я був готовий прийняти його навіть із заплющеними очима, аби вона лише пішла до мене в команду.

— Можу поцікавитися, чому не зацікавлені?

— Бо у мене є чудова робота. Ваша пропозиція для мене не актуальна.

— Розумію. Але попрошу всіх присутніх пройти тестування. Можливо, серед нас знайдеться справжній геній програмування.Я дивлюся на неї.— Як вас звати?

— Це не має значення. Проходити тестування я не буду. Це мій вибір. Якщо я не хочу, навіщо нав’язувати мені це?

 Квіточко… б’єш під дих.Я в нокауті.

 Вона спокійно збирає свої речі й іде. А мені так хочеться взяти її за руку і сказати: почекай, не залишай мене.

— До побачення, — каже вона, навіть не дивлячись на мене.

 Ми ще побачимось.Я знайду тебе хоч на краю світу.

 Я тихо звертаюсь до Валентина Петровича:

— Хто це?

— Це наша норовлива Аліса. Розумна, красива… і дуже закрита.

Час пари закінчився. Тестування теж.

— Дякую всім, хто долучився. Я перевірю кожну роботу і особисто прийду повідомити про стажування.

Я збираюсь і виходжу з аудиторії...