Розділ 6. Мій принц!

Розділ 6. Мій принц!

Злата прокинулася вранці у жахливому настрої. Усю ніч їй снився той рудий гамадрил. Вона вирішила підняти собі настрій покупками. Найкраще їй підіймали настрій книги, особливо – її улюблений «Маленький принц». До того ж вчора телефонувала знайома продавчиня з книгарні та казала, що нарешті привезли екземпляр за яким вона полювала. Пригадавши це, настрій дівчини покращився і вона вирішила обов’язково зазирнути до книжкового магазину, щоб поповнити свою колекцію.

Злата одягнула легку яскраву жовту сукню з чорним паском та пішла у справах. Вирішивши усі нагальні проблеми, Злата вирішила знайти до книгарні. Вона підходила до магазину та наспівувала собі під ніс якусь дитячу пісеньку. Дівчина любила дивитися на панорамні вікна, де виставляли різноманітні книжкові новинки. Злата підійшла ближче до великого вікна, а коли підняла очі, то побачила знайомий профіль. Аристократичні риси обличчя, акуратний ніс, стильна зачіска та яскраво руда волохатість на обличчі.

– Його Величність гамадрил, – мовила до себе, але не відвела очей, а жадібно дивилася на нього.

Чоловік щось зацікавлено читав. Було видно, що він повністю занурився у читання та вимкнувся від усього довкола, бо очі бігали рядочками, а губи шепотіли текст.

Злата замилувалася. Чоловік читає книгу... Мммм… Романтично, це свідчить, що він… Стоп!

– І що ж ми так читаємо? – вирішила дізнатись Злата. Вона не могла розгледіти палітурку та напис повністю. Невелика книга у дорогій коричневій з золотом палітурці... Хм... Щось схоже вона вже десь бачила.

– Це ж мій принц! – здогадалася Злата та швидше блискавки залетіла до книгарні.

Дівчина одразу ж пішла до знайомої продавчині, яка їй вчора сповістила, що прийшла книга, на яку вона чекала.

– Вибач, але прийшло тільки три екземпляри цієї книги. Одну ми продали два дні назад, як тільки отримали, другий примірник вчора, а третю книгу забронював онлайн якийсь чоловік. До речі, он він розглядає книгу, – розповідала продавчиня та показала у бік столика, де сидів Костя.

– Але ж я просила відкласти мені ту книгу. Я вже полюю за нею майже рік, – мовила Злата. – Поглянь, можливо ще десь є примірник, – попросила Злата ніби від тої книги залежало їх життя.

Знайома консультантка щось наклацала у комп’ютері та похитала головою.

– На жаль, це єдиний екземпляр і у другому нашому філіалі вже продали усі примірники книги. Це лімітований тираж, – розчарувала Злату дівчина.

– Тоді мені треба той екземпляр, що у того гама... громадянина, – виправилася Злата.

– Вибач, але це тобі потрібно домовитись з тим чоловіком. Він перший прийшов, – мовила дівчина.

– Але ж він не придбав ще книгу? – запитала Злата.

– Ні.

– То чому сидить та читає? – вже заводилася Злата.

– Ну, у нас усі приходять та читають, а потім купують ті книги. У нас це дозволено, ти ж сама знаєш, – нерозуміюче мовила консультанта.

– То моя книга! – мовила Злата, вже дихаючи вогнем, та пішла до столика за яким Костянтин читав книгу та не помічав, що робиться довкола.

Консультанта пішла за Златою. Тільки скандалу їм не вистачало. А Злата може... Йой!

– Це мій «Маленький принц»! – гучно мовила Злата, не вітаючись з Костею.

– І тобі добрий день. Ну, якщо на принца я б ще якось погодився б, то на маленького – я точно не схожий, – мовив Костя, стримуючи сміх. Він не очікував побачити цю злюку тут та був страшенно радий зустрічі з нею.

– Та я не про тебе, а про книгу! – гаркнула Злата.

– Точно. Який з мене принц. Я – король, – далі виводив з себе Злату Костя своїм спокоєм та врівноваженістю. – Чи можна у вас замовити каву та тістечка? – запитав Костя у консультанти.

– Так. Що замовите? – одразу ж запитала дівчина.

– Злато, що тобі? – поцікавився Костя.

– Мені мого «Маленького принца» а пити та їсти з тобою я нічого не буду, – мовила Злата, ніжкою тупнула та ще й губки набула.

– Добре. Для мене, будь ласка, американо, тирамісу та заспокійливий м’ятний чай для дівчини, – попросив Костя та побачив, як у Злати спалахнули очі.

– Добре. Якщо це все замовлення, то зараз усе принесу. Бачу, що ви тут самі розберетесь з Екзюпері, – усміхнулась консультантка та пішла.

Дівчина пішла, аби принести замовлення, яке зробив Костянтин, а Злата продовжувала стояти над чоловіком та свердлити його поглядом.

Костя поглянув на Злату, знову розгорнув книгу та продовжив читати, нічого не сказавши осі, яка не знала, як на це все реагувати та як змусити Костю віддати їй книгу.

Злата постояла трохи у тиші, потім видихнула та сіла на стільчик навпроти Кості, який удавав, що уважно читає, хоча сам ледь стримував кам’яне обличчя.

– Цікаво? – запитала Злата.

– Ду-у-уже, – відповів Костя, не підводячи очей.

– Невже не читали цю книгу раніше? – запитала дівчина.

– Ні.