Розділ 5. Банан

Розділ 5. Банан

Для Злати розпочалось нове життя. Після всього її та Єлизавету Вікторівну доставили додому. Петро Петрович тримався, але було видно, що він нервував. Злата думала, що чоловік розірве Матвія одним поглядом, коли батько Богдана побачив його.

Батько Весельського після скандалу в ліцеї, забрав документи та відправив свого недолугого сина на навчання до закритого закладу в Чехії за дівочим прізвищем матері. Відео у соціальних мережах зробило свою справу. Хоч Платон Глібович вимагав, щоб його негайно видалили та обіцяв айтівцям шалені гроші, але відео поширилося. Дітей, яких ображав Матвій, було дуже багато, вони постили відео зі швидкістю світла. Найгірше для Весельського, що кілька знайомих впливових людей також дізналися про існування цього відео та рекомендували йому зняти свою кандидатуру з виборів. Чоловік бісився, але змушений був дослухатись до їх думки. А у нього ж було усе готово! Ресторан наперед замовив для святкування, таким впевненим був у своїй перемозі, а зараз?...

Директор ліцею ледь пережив той скандал, але якоюсь мірою лишився у виграші. Його навчальний заклад позбувся найпроблемнішого учня від якого потерпали інші, батько Богдана швидко надав усі документи для оформлення індивідуального повчання та ще й щедро заплатив. Учителі радо погодилися з умови Калиновського, бо і діти були хороші та старанні, і додатковий заробіток не був зайвим.

Петро Петрович був також задоволений таким результатом. Він переживав за Богдана. Дуже! Це був єдиний його спадкоємець. Він, як ніхто, розумів, що гроші та статус інколи нічого не варті проти генетики, стосунків та життя...

Петро Калиновський був хорошим батьком та чоловіком попри поважну роботу та зайнятість.

Коли його дружина, Сніжана, завагітніла первістком, їх радощам не було меж! Перші дослідження виявили певні проблеми у розвитку їх дитини. Майбутньому малюку пророкували інвалідність і рекомендували перервати вагітність. Ця новина для молодих батьків була, наче грім серед ясного неба. Найкращі фахівці з усього світу, найдорожчі клініки... Але це не віддалило пару одне від одного, а зблизило та поєднало ще більше. Вони прийняли рішення, що їх дитя має побачити світ і вони будуть його любити.

Синочка назвали Богданчиком. Він був бажаним, любим та найкращим хлопчиком для батьків.

Попри найгірші прогнози, дитина народилася здоровою, але лікарі попереджали, що патології можуть проявитися з розвитком дитини. Богдан розумово розвивався добре, батьки намагалися дати своєму первістку усе найкраще, але після трьох років вони побачили, що дитині стає важче пересуватись, вона швидко втомлюється та скаржиться на біль у ніжках.

Свій четвертий день народження Богданчик зустрів у інвалідному кріслі. Він зростав кмітливим, допитливим та добрим хлопчиком. Богдан прагнув спілкування не тільки з батьками, але й з іншими дітьми.

Богдан був дуже розвиненим хлопчиком і до першого класу пішов, як усі однолітки. Діти спостерігали за хлопчиком на візочку та вчителькою, яка постійно була з ним та допомагала. Богдан прагнув спілкування, але діти бувають дуже жорстокими. Разом зі своїм класом Богдан навчався п’ять років, але батько змушений був перевести сина на індивідуальну форму навчання.

Різноманітні поїздки країнами, найкращі гаджети не могли замінити дитині спілкування. Петро Петрович намагався оточити Богдана однолітками, але то не були щирі діти, а прагнули гралися з його сином, переважно не через дружні стосунки, а через гроші.

Чоловік на все життя запам’ятав слова сина зі сльозами на очах, коли він просив його не купувати йому друзів, бо справжні друзі не продаються...

Богдан замкнувся у собі. Він зацікавився сучасними інтернет розробками та програмами. Він проводив час за гаджетами, але дуже прагнув спілкування. Петро Петрович хотів допомогти, але не знав як.

Після затяжної депресії, коли Богдан ледь не отруївся пігулками, психотерапевт порадив знову відправити Богдана до школи. Петро Петрович думав про це вже й сам, але боявся, що усе може повторитись та привести до ще гірших результатів. Богдан був доброю та відкритою дитиною, але ж не усі такі.

Чоловік запропонував сину ідею з реальним навчанням у класі й Богдан схопився за нею, наче за соломинку.

Візочок був обладнаний усім необхідним та там було вмонтовано кілька сучасних пристроїв, які записували аудіо, аби Богдан міг прослухати ще раз, що вчитель пояснював на уроці та кнопка SOS.

Богдан повертався зі навчання щасливий та натхненний. Все частіше він розповідав про однокласницю Злату, яка також була новенькою у класі. Що вона розумна, справедлива та талановита. У Боді мав бути день народження наприкінці осені і він вже планував запросити на нього кількох своїх однокласників. Це не могло не радувати подружжя. Їх син ожив та прагнув жити повним життям.

Петро Петрович погодив з директором майже усіх вчителів. Попросив, щоб другу іноземну мову читала Єлизавета Вікторівна. Чоловік бачив успіхи Злати та дивувався її працездатності, захоплювався її жагою до знань та дякував долі, що на життєвому шляху його сина зустрілась саме Злата.

Тато Богдана поспілкувався з Єлизаветою Вікторівною та дізнався про долю дівчинки. Він почав поважати її ще більше та звернувся до юристів, аби вирішити деякі питання.

Одного дня, коли Богдану необхідно було пройти щорічне обстеження і Злата займалась з вчителями сама, Петро Петрович вирішив поговорити зі Златою. Чоловік бачив, як змінюється його син, як його очі сяють, як він ставить цілі на майбутнє. Це не могло не радувати батька. Але було й те, що вкрай хвилювало чоловіка. Здоров’я Богдана. Лікарі казали, що хлопець має активно рухатись, а як це зробити, якщо він навіть з будинку не виїжджає, а навчається тут? Йому необхідні були вправи та активності.