Розділ 2. Русалонька

Розділ 2. Русалонька

Опинившись у воді, Злата одразу ж пішла на дно. Вона намагалася борсатися руками та ногами, щось кричати, але вода одразу ж потрапила у рот та їй стало легко та байдуже. Вона відчула себе якоюсь такою маленькою, нікчемною та нікому непотрібною. Одразу пригадалося дитинство. Перед очами постала невдоволена мама, яка репетувала та постійно принижувала її за будь-що. Напевно, мама сама рацію, кажучи, що вона – нездара. Злата була впевнена, що її матір знайшла б чим дорікнути доньці, а от Єлизавета Вікторівна, Банан та подруги, точно б раділи за неї. У свої двадцять три роки вона мала не так вже й мало. Єлизавета Вікторівна точно пишалася б, що її золота дівчинка отримала диплом з відзнакою, досконало володіє французькою, має гарні манери, ідеальний стиль та, попри все, не втратила віру в людей. Банан також би порадів її досягненням. Двокімнатна мебльована кватира в елітному районі, гарна робота. Шкода, що він далеко. Але зараз усі її досягнення здавалися якимись незначними, вона відчула, що втрачає, оминає щось дуже важливе через своє бажання довести в першу чергу собі, що вона чогось варта...

Коли Злата за секунду зникла з палуби, Костянтина одразу ж огорнула тривога. Він підбіг до того місця, де мить назад була та скалка. У воді вже плавали люди та не помічали як поряд з ними з води підіймаються пузирі. Костянтин, не роздумуючи, пірнув у воду. Крізь товщу води він побачив Злату. Її волосся хвилями струменіло у воді, як у Русалоньки, але очі застигли в одній точці. Рудань підплив до Злати, притиснув їх однією рукою до себе, наче найцінніший скарб, та почав впливати. Костянтин пригорнув дівчину до себе, а Злата відчула таке необхідне їй тепло. Чомусь в обіймах Костянтина їй було затишно, спокійно та добре. Коли їх обличчя опинилися над водою, Костя продовжував однією рукою притискати до себе Злату, а другою прибирав з обличчя мокре волосся, плескав по щоках та бігав по обличчю дівчини шаленим та ледь не божевільним поглядом.

Злата закашлялася, а з грудей Кості вирвався стогін полегшення.

– Відпусти мене, бо пристав, наче п’явка, – прохрипіла у своїй манері Злата.

– Як скажеш, – відповів рудань та прибрав руку з талії дівчини і Злата моментально відчула, що глибина знову притягує їх і вона йде на дно.

Дівчина перелякалася та вчепилася обома руками за плечі Костянтина, аби знову не піти під воду.

– Допоможіть мені піднятися на борт, – все ж попросила перелякана Злата, знову перейшовши на «ви».

– Добре, – відповів Костя та поплив разом з дівчиною до борту з драбиною.

Костя дивувався, як у такій привабливій дівчині поєднуються дві стихії. Він бачив її всепоглинаючий вогонь, який випалював усе на своєму шляху, який слугував їй обороною та засобом виживання, але й бачив ніжність, беззахисність, плинність та чистоту води, яка була свіжою та прозорою, яка забирала його серце у воронку та несла швидкими потоками.

Ідеальний макіяж Злати потік і тепер вона була схожа на пандочку.

Костянтину не хотілося випускати осу зі своїх обіймів, але він розумів, що їй просто необхідно відчувати стабільну поверхню під своїми ногами, бо бачив жах у її очах. Вони піднялися на палубу і Злата одразу ж закуталася у рушник, бо уся тремтіла від стресу. Вона дуже перелякалася. Її стан побачили подруги па підійшли до неї.

– Що сталося? – запитала Соломія.

– Я впала у воду. Хтось біг, а я опинилася на його шляху, не втрималася та впала, – пояснила Злата.

– А я думала, що то якийсь твій секретний хід. Костя стрілою пірнув за тобою та так обережно пригортав до себе, що в мене була думка, що ти точно таким чином вирішила привернути його увагу, – мовила Женя, знаючи характер та винахідливість Злати.

– Я не вмію плавати та в житті не стрибнула б у воду на глибині, – зізналася Злата.

– Та ще й з макіяжем, – додала Соломія.

– Точно! Макіяж, – згадала Злата та побігла до вбиральні, щоб побачити своє обличчя у дзеркалі.

Те, що вона побачила, було, на її думку, суцільним жахом. Мокре волосся прилипло до її тіла, а туш розпливлась чорними колами.

– Жах! – кинула своєму відображенню Злата та почала вмиватися. Коли на її обличчі не лишилося ані граму косметики, Злата взялася за волосся. Вона треба його рушником, щоб хоч якось підсушити.

– Мокра курка! – буркнула своєму відображенню дівчина, але вийшла з вбиральні з високо піднятою головою.

Серед усіх вона шукала поглядом Костю. Він її врятував, а вона його обізвала п’явкою. От же ж дурний характер! Не дивно, що вона самотня. Так усіх можна розлякати, але вона сподівалась, що Костя не з лякливих.

– Вам треба випити, щоб зігрітися, – почула над вухом Злата вже знайомий голос. Поряд з нею стояв Костя та тримав у руках стаканчик з малиновим чаєм.

Він дивився на неї зачаровано. Тепер, без макіяжу, Злата йому здавалася зовсім юною, зовсім дівчинкою з великими сіро-зеленими очима. Дівчина взяла стаканчик, торкнулась його пальців та отримала електричний розряд від тих дотиків.

– Дякую, – тихо промовила та підняла очі на Костянтина. – Дякую за чай… та за те, що врятував мене.

Очі Злати зараз набули зеленого кольору і Костянтину здалося, що він бачить в них себе. Він міг би годинами дивитись в її очі, але їх дивоголядки перебив Ед.