Розділ 1. Рудань

Розділ 1. Рудань

Злата прискіпливо поглянула на себе у дзеркало та усміхнулась своєму відображенню. Волосся водоспадом спадало на плечі та струменіло по спині, гарна оксамитова шкіра до якої хотілося доторкнутися, сіро-зелені очі, які змінювали колір залежно від настрою, пухкі вуста, на які дівчина нанесла червону помаду.

– Красунечка, – мовила до свого відображення дівчина. – Але щось ніхто не клює, – додала саркастично.

Злата поглянула у дзеркало ще раз, усміхнулась відображенню та вийшла з квартири. Під під’їздом на неї чекало таксі. Водій подивився на дівчину, яка вийшла з під’їзду, та аж присвиснув. Довгонога красуня з ідеальною фігурою, розкішним волоссям, великими очима прямувала до його автівки. Яскраво-червона сукня їй неймовірно личила.

Дівчина сіла на заднє сидіння автівки, через що водій невдоволено поморщився, та назвала адресу за якою її необхідно було доставити.

Таксист відмітив граційність рухів дівчини. Гарна, доглянута, шикарна. Чоловік усю дорогу поглядав на пасажирку у дзеркало заднього виду.

– Слідкуйте за дорогою, досить на мене витріщатися, – мовила Злата, коли водій таксі ледь не налетів на іншу автівку.

Водій проковтнув слова пасажирки, але не припинив витріщатися. Його погляд неприємно ковзав тілом Злати, яка не знала, куди діти очі та не могла дочекатися, коли вже вона вийде з машини. Злата вже почала діставати гроші з гаманця, бо побачила, що таксі під’їжджає до місця призначення. Водій не переставав зиркати на пасажирку та таки врізався у якусь машину. Він гучно вилаявся, відчинив дверцята та пішов дивитися на результати спричиненої шкоди. Він підрізав круту іномарку і водій точно не був щасливий, що його «поцілувало» таксі.

– Телепень! – загарчала Злата. Вона вийшла з автівки вслід за водієм та вирішила йому віддати гроші, бо вже спізнювалася на весільну церемонію своєї подруги. Злата побачила, як з другої автівки, яку «підрізало» таксі, вийшов чоловік. У дорогому костюмі, зі шлейфом дорогого парфуму. Її увагу привернуло волосся та борода цього чоловіка. Це був статний рудань. Сонце бавилося у його волоссі та робило його золотим. Злата замилувалась чоловіком, хоча терпіти не могла рудих. З певного трансу її вивів простий порух руки руданя, якою він провів по своєму волоссю, а вона тільки тепер побачила татуювання на його руці та опустила очі, бо чоловік заскочив її на розгляданні себе.

– Дідько, – тихо мовила Злата та вкусила внутрішній бік губи.

– То будеш платити? Але я і натурою можу взяти, – озвався таксист, який досі розглядав Злату та зрозумів, що рудань з дорогої машини не буде здіймати кіпіш.

– Ось, тримайте, – мовила Злата та протягнула таксисту гроші.

– А може таки натурою? – надто хижо та гидко скривися в посмішці водій таксі.

Злата хотіла зробити крок, але велика волохата рука таксиста лягла на дах автівки, перегороджуючи шлях, а друга застигла у кількох сантиметрах від неї.

– Ти не розумієш нормальної мови? – почувся голос руданя, який скрутив руку, яка тягнулася до Злати та таксист завив від неочікуваності та болю.

Злата відскочила та стала за спиною руданя. Чомусь він здався їй безпечним, як стіна, і якимось знайомим. Вона його точно бачила, але де?

– Це ти через ту шльон... – не встиг договорити таксист, як рудань скрутив за спину й іншу руку грубіяна.

– Не вмієш бути чемним. По-перше, у мене на машині стоїть відео реєстратор, чекай незабаром квитанцію про штраф. Ти спричинив аварійну ситуацію та подряпав мою машину, – спокійно карбував кожне слово рудань. – По-друге, негайно попроси вибачення у дівчини! Вона не винна, що ти, як скажений пес, слиною сходиш.

Рудань відпустив таксиста та зробив жест, ніби витирає після нього руки об свій костюм. Водій таксі, наче чекав на це. Швидко сів у автівку та натиснув на педаль газу. Машина зірвалася з місця так швидко та незграбно, що ледь не налетіли на Злату. Дівчина встигла відскочити, але якось невдало поставила ногу та її каблук потрапив у металеву решітку. Вона різко смикнула ногою та ледь не впала. Коли вона відчула, що втрачає рівновагу, то опинилася у руках руданя. Він підхопив її за талію та опинився так близько, що в ніс вдарив його парфум, а очі горіли таким полум’ям, що можна було запалювати феєрверки.

Буквально на кілька секунд Злата занурилася у бездонну глибину його очей, де палахкотіла вулканічна лава та скрикнула від болю.

– Ай! Боляче! – видала Злата, смикнула ногою сильніше і побачила, що каблук її босоніжок залишився у металевій решітці, а її взуття безнадійно зіпсовано. – От! Через вас ще й каблук зламала! – гаркнула Злата та вдарила руданя кулачком по плечу, щоб він відпустив її. Як тільки він розімкнув руки та зробив крок назад, впевнившись, що дівчина стоїть на ногах, Злата одразу ж відчула холод. Щось було у цьому рудані пекельне та гаряче. Чи то споріднена бісівська душа?

– Через мене? – здивувався чоловік.

– А через кого ж? Ви ще тут когось бачите? – гаркнула Злата, намагаючись дістати каблук з решітки.

– Я ж не винен, що ви у мої обійми самі впали, – спокійно мовив чоловік.

– Це я впала?! Я?! Ще й у ваші обійми? Дуже треба! – знову визвірилася Злата, не розуміючи свою реакцію на чоловіка. Вона ж, дійсно, падала. І якби не він, то точно б поцілувала носом асфальт, але ж визнати це вона не могла. Вірніше: могла, але не хотіла. Ще чого!