Бій за життя

20 березня 2022

Усівшись по машинах наша колона з 5+- машин почала свій рух на білосарайську косу під Маріуполем. Всі дороги по центру буди перекриті чи обломками будивель, чи проводами, багато раз розвертались і їхали в іншу сторону і так по колу поки не знайшли виїзд . Починаючи рух до сторони виїзду з міста вже помічаємо багато пустих машин, погорівших будивель. Все знищено, моє місто, моє рідне місто зрівняли із землею. Кров, мертві люди. Боже, я побачила пару знайомих..Не можу на це дивитись.. Ось вже ми під’їхали до виїзду де має бути блок пост, величезна черга з машин. Довго чекаємо, інші попереджають видаляти всі відео і фото постраждалого міста і тд, бо це може ціниуватися в життя. Зберегла а свій страх і ризик все у скрите. Ось вже починають перевіряти нашу колону, чоловіків довго обшукують на наявність татуювань і машини на патріотичні символи. Макса затримали і повели кудись на пів години перевірки. Невже, невже нас пропустили, як довго ми цього чекали, до коси залишилось не більше години, особливо без пригод. І ось ми доїхали, дача батьків Насті і їх друзів, моя родина опинилась в іншій хаті, мене поселили в одну кімнату з Вікою і її хлопцем. сходили всі в душ до сусідів, я помила голову. Я ПОМИЛА ГОЛОВУ. Це щось неймовірне. нарешті лежимо на ліжку і вільно дихаємо. Мережі і інтернету так само нема, можно вийти ближче до моря зловити, але не факт. Ми добре перекусили, мій кашель починає стихати, бо в хаті тепліше. Насморок звісно взагалі жити не дає, як і температура, але все тепер значно краще

21 березня 2022

Сьогодні багато читала і нарешті вийшла до моря, хоч досі зимно на вулиці. Яка тиша, десь чуються вибухи, але нарешті не під вухом. Нормальна їжа, тепло і ліжко. Спала правда дуже погано через ніс, але порівняно з підвалом це був королівський сон.

22 березня 2022

Нам вдалося додзвонитися до мами!! Вона з чоловіком виіхали до рос стороні до знайомих, я так рада її чути!

Брати і Настя вирішують їхати до Львова, нема чітких планів по виїзду, але залишатися сенсу теж нема. Тато проти, але я так хочу з ними. Згодом все ж таки вмовили і його. Знов зібрали речі що маємо і рушили в дорогу, а вона буде досі тяжкою..

Наша путь спочатку повинна була пройти через Бердянськ, потім Токмак і в кінці українське Запоріжжя. У мирні часі це не зайняло б більше половини дня, але знаючи ситуацію були вже налаштовані на інше. Ми вже дорозі і я так щаслива що є надія виїхати і жити. Доїхали до виїзду з коси і ще один блок пост, знов стояли пару годин , дуже змучені, починаємо думати де заправлятися, бо палива ніде нема, а якщо і є то по неймовірним цінам. Проїхавши той блок пост рушили далі, десь чутно вибухи і ось підіздаємо до блок посту Бердянську, і тут страшна картина, черга, початку якої навіть не видно, ми намагалися дійти туди, але змучені розвернулись.

18:57

Розклалися в машині з комфортом , правда жахливо зимно, машина працює раз в 15 хвилин при проїзді однієї машини вперед. Троха перекусили і я виключилась.

7:04

Прокинулась бо підходила наша черга переходити блок пост. Знов оглянули всю машину і речі, але не буду зациклюватися на тому.

Невже доїхали до Бердянську? Тут хоча б є життя, магазини і аптеки. Ми перекусили в кафе, купили троха продуктів в сільпо і я довго чекала відкриття аптеки нарешті купити ліків. Всі розібралися з магазинами і знов рушаємо. Почали шукати паливо, ніде нічого нема..