Розділ 12

У холі Ольга побачила високого худорлявого чоловіка, котрий відбивався від двох охоронців — не тих, що приїхали з Климом. Ці хлопці були їй незнайомі.

— Костя? — повторила Юля, зробивши крок ближче.

Чоловік повернувся, і Ольга з подивом виявила, що він зовсім молодий, ненабагато старший за сестру Аверіна. Його і чоловіком назвати язик не повертався. Скільки йому, двадцять два? Двадцять три?..

— Юлька? — підвівся молодик і одразу ж обрушився з докорами. — То це твоїх рук справа? Говори, куди ти мене вплутала? І хто ці амбали?

Юля мовчала, і Ольга подумки ахнула, коли зрозуміла, що за Костя зараз перед ними. З жалем довелося констатувати, що як батькові Костянтину втішитися було нічим — у дитини дійсно від нього не було анічогісінько. Як і від самої Юлі. Скрізь одні Аверіни...

Тим часом між ними протиснулася Анютка і вимогливо смикнула матір за руку.

— Мам, а це хто?

Молодик перевів погляд на дівчинку і осікся.

— Аня?.. — спитав сівшим голосом і подивився на Юлю. Та побуравила хлопця примруженим поглядом, а потім підвела голову і голосно викарбувала:

— Ніхто, Нюто. Просто дядько.

— Правильно, Юлько, молодець, — відчинилися двері, і до них увійшли обидва Аверіни. Першим розгонисто крокував Костя, струшуючи з одягу дощові краплі. — Таких треба тільки посилати, якщо по-іншому не розуміють.

Хіба сьогодні передавали дощ? Може бути. Вона не дивилася на прогноз. Зате зараз на всі очі дивилася на Аверіна.

Між брів усе та ж уперта складка, чорне волосся всіяне дрібними краплями. Захотілося струсити їх, провести рукою по густому волоссю, попутно пестячи лоб і скроні подушечками пальців. А разом із дощем струсити цей чужий, безпристрасний вираз обличчя.

Як же вона за ним скучила, а й двох днів не минуло! Сам Костя, здавалося, не здивувався, помітивши Олю. Ледве помітно кивнув, даючи зрозуміти, що її бачить, і обернувся до свого тезки, який переводив приголомшений погляд з одного Аверіна на іншого.

Клим широко посміхнувся тітці, потім Олі, підморгнув Анютці і вже з серйозним виглядом повернувся до шокованого гостя. Аверін помітив дівчинку, яка щулилася до матері, і попереджувальним жестом зупинив Клима.

— Анютко, кицю, збігай до машини, подивися, ми з тобою цю валізу в інтернеті дивилися, — звернувся він до дитини зовсім іншим тоном. Незвично м'яким та спокійним. — Ілля тебе проведе.

— Куртку вдягни, — подала Юля голос. У неї це вийшло невиразно і мертво.

Малеча, радісно кивнувши, побігла до виходу. Охоронець Ілля ледве встиг вискочити слідом, схопивши дитячу курточку.

Аверін дочекався, поки за ними зачиняться двері, і розвернувся до хлопця, що стояв перед ними. Вираз його обличчя не передбачав нічого доброго, хоч той поки що про це не підозрював. Зате достеменно знали всі інші.

— Значить, Костянтин, — хижо підсумував він.

Але у тезки, не зважаючи на все, геть-чисто не було почуття самозбереження. Або ж мізків.

— Слухай, ти що, з ними обома тягалась? — шалено запитав Костянтин, тицяючи пальцем у Клима.

— Думай, що мелеш, придурку, — пробурчав той, схопив його за руку і провернув навколо осі, попутно тицьнувши кулаком під ребро.

Хлопець упав на одне коліно та завив.

— Відпусти його, Климе, — попросила Юля. І продовжила з дуже аверинською інтонацією: — Ти справді, ідіот, Костю. Це мій брат. Брати.

— Не варто нас знайомити, — зупинив її Аверін і підійшов до не збувшогося зятя — багато честі. А ти, дивлюся, борзий. Відпусти.

Останні слова адресувалися Климу, і той із великим невдоволенням відпустив хлопця.

— Що, серйозно, цей упакований чувак твій брат? — здивовано перепитав той Юлю, потираючи руку. Вона стримано кивнула.

— Тебе привезли сюди не для того, щоб ти мною милувався, — продовжив Костя. — Але коли вже ти батько моєї племінниці, хочеться прояснити, які у тебе наміри щодо Ані. Батьком, як я зрозумів, тебе Юля записувати не стала, зате по-батькові твоїй дочці дала. Чи ти сам відмовився?

Костянтин зовсім по-хлоп'ячому шморгнув носом.

— Не стала, — відповіла Юля.

— А ти й не наполягав, — ввернув Клим.

— Я не повірив, що вона моя, — похмуро підтвердив Костянтин. — Вона ні на мене, ні на Юльку взагалі не схожа. Тепер я розумію…

— Тест ДНК, — підказав Клим. — Ні не чув?

— Отже, Костянтине, — заговорив Костя з явною гидливістю, — у мене, звичайно, сверблять руки зробити так, щоб твої яйця назавжди перестали виробляти сперматозоїди, але все ж таки гени — це гени. Аня твоя дочка, і ти маєш шанс довести, що ти мужчина, а не сумне лайно. У тебе є три дні, щоб вирішити, чи потрібна вона тобі чи ні. І на що ти для неї готовий.

— А що потім? — облизнув пересохлі губи хлопець.

— Потім вони відлетять, і ти її більше не побачиш.

— Як це, відлетять? — тепер він здавався розгубленим.