Розділ 9

Якийсь час їхали мовчки.

— У тебе з генетики що було? — спитав Аверін, і Оля зрозуміла, що він трохи заспокоївся.

— У мене червоний диплом.

— Тоді візьми на задньому сидінні папку.

Ольга перехилилася і потягла тонку шкіряну папку. М'яка шкіра, мабуть, теж дорога. Відкрила — усередині аркуш паперу із печатками. Коли зрозуміла, що це бланк укладання ДНК-аналізу, раптом злякалася. Швидко закрила папку і, заплющивши очі, відкинулася на спинку сидіння.

Аверін чхати хотів на чиїсь почуття, і якщо йому доведеться поставити її перед фактом, то він це зробить. То в цьому криється причина його прихованої люті?

— Ти вмієш читати силою думки? — почулося з місця водія уїдливе, і вона розплющила очі.

— Тут темно, — стримано відповіла, — надто дрібний текст.

— Дати ліхтарик? Я маю налобний. Он там подивись у бардачку.

Оля не удостоїла його відповіддю і піднесла лист ближче до очей.

— Можна вголос, — дозволив Аверін, — тільки з виразом.

— Розумник знайшовся, — буркнула і почала читати: — «Опираючись на результати, отримані при аналізі досліджених локусів, біологічне батьківство передбачуваного батька Аверіна Костянтина Марковича щодо дитини Виноградової Анни Костянтинівни виключається... Близька патрилінійна спорідненість донора зразка з маркуванням «Аверін К.М.» і донора зразка з маркуванням «Виноградова А.К.», у рамках проведеного дослідження не виключається... Імовірність того, що отриманий результат не є наслідком випадкового збігу ознак неспоріднених осіб, що індивідуалізують, становить 99,9%».

— І що це означає, знаєш? — спитав Аверін Олю, яка недовірливо вдивлялася в рядки, що стрибали.

— Тест може помилятися, — сипло промовила, судорожно ковтаючи ком, що підступив до горла. — Ви з нею просто одне лице.

— А хіба я сказав, що ми з нею чужі люди? — вигнув він брову, і вона спалахнула.

— Значить, ти зіпсував мені побачення лише для того, щоб показати якісь сумнівні результати тесту?

— Чому сумнівні?

— Звідки я знаю, де ти його робив? З твоїми здібностями ти можеш намалювати будь-який висновок.

— Головне бюро судмедекпертизи міністерства охорони здоров'я для тебе не є авторитетом?

Ольга уважно вчиталася у назву медзакладу на печатках. Справді, міністерство...

— А щодо твого побачення, — тепер уже Аверін насилу стримував роздратування, — щоб я ніяких Голубих біля тебе більше не бачив. Можеш сама йому сказати, можеш мені довірити.

— Тобі то що? — буркнула вона, повертаючи папку на місце. — Я з тобою на побачення не ходжу, отже, можу ходити, з ким захочу.

— Саме так, — сказав їй Аверін, — якщо зі мною не ходиш, то з іншими тим більше не підеш. Або доведеться мені їм усім порчу їхніми ж яйцями викочувати.

Оля відвернулася, щоб не розсміятися. Ну що за неможлива людина! І зразу ж схаменулась:

— Треба відключити геолокацію! Правильно мені твоя колишня порадила.

— Яка ще колишня? — скривився Костя.

— Лія.

— Лія? Лідія, ти хотіла сказати?

— Я взагалі нічого не хотіла, Аверіне, не вистачало мені ще, щоб твої баби до мене на оглядини ходили. До речі, вони об'єдналися у групу у соцмережі, знаєш, як назвали? «Залиш надію, всяк сюди входячий»

— От сучки, — тепер прийшла черга Аверіна ховати посмішку.

— А знаєш, мені не смішно, — смішного справді було мало. — Давай розвертай свій танк і вези мене назад. Результат тесту я побачила, і якщо ти думаєш, що я вмираю від щастя, то…

На губи лягла міцна суха долоня, машина рвонула вперед, і Оля з жахом побачила, як стрілка спідометра переповзає позначку сто п'ятдесят кілометрів на годину.

— Я знайшов би твоїм губам інше застосування, але на нас чекають, — сказав Аверін, примружившись. — Тож тримайся міцніше, мила.

Він повернув руку на кермо, і на весь салон гримнув «Дим над водою». Батько теж любив «Deep Рurple»...

Швидкість Костя зменшив лише на самих підступах до міста.

***

— Я більше ніколи не сяду в твою машину, Аверіне, — просипіла Ольга, намагаючись вгамувати тремтіння в колінах, коли автомобіль в'їхав у знайомі ворота і зупинився біля сходів. Голос сів ще на позначці сто сімдесят кілометрів на годину.

На подвір'ї стояло кілька машин, таких же величезних, як аверинська. Значить у нього гості? І він привіз її сюди не просто так? Стало тужливо, ніби це зовсім не вона півдороги уявляла, як викличе таксі і гордо поїде на очах розгубленого Аверіна.

Костя нічого не відповів, глянув з усмішкою і першим вийшов із машини. Поки вона поралася з ременем безпеки — руки теж тряслися, — відчинив двері і легко підняв її з сидіння.

— Знатимеш, як говорити мені під руку всяку дурницю, — сказав уже без посмішки.

Доніс до дверей та обережно поставив на ноги. Оля поспішно поправила одяг, а він уже послужливо відчиняв перед нею двері.