Розділ 6

— Олю! Олю! Млинці! — почула вона крізь сон і миттю розплющила очі.

Анечка сиділа поруч, дуже кумедна в піжамці на виріст, і штурхала її за плече. Чомусь дівчинка не пов'язувала слова у речення, Оля ще вчора це помітила, коли читала їй казку.

У книзі було багато картинок, мала захоплено коментувала і жваво тикала пальчиком у малюнки. Але це все одно були окремі слова, максимум словосполучення.

Оля мала небагатий досвід спілкування з дітьми, навіть, можна сказати, досить мізерний. Єдиними дітьми в її оточенні залишалися рідні племінники Настя та Микитка. Але якщо порівнювати з Нікітосом, то виявиться, що відсоток відстаючих у розвитку дітей усієї земної кулі досить високий.

Хлопець базікає з півтора року, слова промовляє чітко, і ці слова іноді наповнені настільки глибоким змістом, що Оля сама не знає, як реагувати. Чи то радіти, що в їхній родині росте філософ, чи плакати, що дитина позбавлена ​​дитинства.

У два роки на день свого народження він з ранку підійшов до Данки і, притиснувши до грудей обидві руки, з почуттям сказав: «Дякую тобі, мамо, за сестру!» На триріччя Оля подарувала йому гоночний трек. І коли вони разом запустили першу машинку, Микитка глибокодумно промовив: «Мамо, як же добре, що ти мене народила!»

При цьому хлопчик не зводив зачарованого погляду з треку, а вони з Данкою втекли на кухню сміятися. Настя дуже довго взагалі не розмовляла, Данка навіть водила її на консультацію до дитячого невролога. Плем'яшці, здається, й двох років не було.

Оля домовилася, щоби дитину обстежили. Данка привела доньку на аналізи. Коли медсестра проколола Насті пальчик, дівчинка підняла здивовані блакитні очі і запитала дуже виразно і чітко: «Навіщо ви це зробили? Це ж мій палець!»

Як потім виявилося, Настуся просто не вважала за потрібне перейматися, коли поряд є такий привабливий і товариський брат. Даніял досі впадав у ступор під час спілкування зі своїми дітьми. Тож порівнювати Анечку з цими двома розумниками Оля не бачила сенсу, тому просто притягла дівчинку до себе.

— Ми вчора з тобою їли млинці, зайченя. Сьогодні пропоную молочну кашу, її теж можна полити чорничним варенням. А потім підемо разом гуляти, ти хочеш покататись на ковзанах?

Анютка радісно закивала і обійняла Олю за шию. У тієї защипало в носі, і щоб не лякати дитину своїми закостенілими комплексами, вона бадьорим голосом відправила Анечку вмиватися. Мала швидко помчала у ванну, Ольга квапливо витерла очі і погрозила своєму відображенню в дзеркалі.

Перевірила, що Анютка робить у ванній — та зосереджено возила зубною щіткою по маленьких білих — у всіх Аверіних вони кольору дорогої сантехніки — зубках, і швидко набрала реанімацію.

— Ні, не приходила до тями, — відповіли колеги на її запитання про стан пацієнтки Виноградової.

Оля вирушила на кухню варити кашу, щосили намагаючись придушити в душі абсолютно недоречну і непрофесійну ворожість до пацієнтки Виноградової. Зважаючи на все, та чотири роки ховала від Кості доньку, і, якби не потреба, можливо, і продовжувала б ховати.

А що, коли вона для того й приїхала до столиці? Якраз до Аверіна і приїхала, його ж спробуй знайди просто так. Не те щоб Оля намагалася ні, звичайно. Чомусь так подумалося просто... Он і Клима немає, його куди понесло? Дружина вагітна вдома, діти.

Оля від душі поспівчувала незнайомій Катерині. Те ще задоволення, мабуть, бути дружиною Аверіна, все одно якого. То чоловік пропаде, то дитину підкинуть, а ти голову ламай, навіщо та від кого. Хоча Клим їй дуже подобався.

Сукні та колготки Анечки вже висохли після вчорашнього прання. Оля одягла дівчинку, подала їй рюкзачок, і вони разом вийшли з дому. Малеча, до речі, поводилася дуже слухняно. Не вередувала, з апетитом поїла кашу, навіть одягалася сама, Оля лише допомагала.

Очевидно, не аверинська риса. Оля, звичайно, слабо уявляла собі маленького Костю, але не сумнівалася, що для батьків це був той ще головний біль. Впертий, незговірливий, норовливий. На що вони з Данкою дівчатка, а мама іноді скаржилася батькові: «Не можу вже воювати з ними, Мишко. Хоч ти скажи щось!»

Батько організовував донькам виховні години, і Оля їх любила. Він відправляв маму до подружок у гості, а сам або йшов із дітьми гуляти, або влаштовував спільні розваги вдома.

Вони могли грати у лото, шахи, навіть маленька Данка грала. Або просто щось їм розповідав, але ніколи не лаявся і не карав. Мати та могла й рушником ляснути при нагоді. Цікаво, Аверін рушником у дитинстві отримував?

— Олю, батут! — закричала Анютка, коли вони увійшли до торгового центру. У величезному холі височів яскравий спортивний батут із рекламою дитячої розважальної зони.

— Хочеш пострибати, зайченя? — нахилилася до неї Оля. — Ти тільки поснідала, давай поки підемо купимо тобі піжаму та сукню, а вже потім підеш на батут, гаразд?

— Олю? — пролунало зверху. — Що це за дівчинка?

Ольга випросталася і подивилася на мужчину, який щойно підійшов.

— Богдане, не кричи, ти злякаєш дитину! — вона притиснула Анечку, яка тулилася до ніг і спідлоба дивилася на Олиного колишнього. Богдан у свою чергу здивовано розглядав малу.

Стало навіть прикро, що він так здивувався. І сама не зрозуміла, навіщо збрехала: