Розділ 2

— Олечко, ти сьогодні чарівна! — Антон йшов від машини, притримуючи поли пальто. Букет червоних троянд він тримав напереваги, наче бойовий меч.

Ольга не дозволила думці «А Аверін завжди дарував білі!» пригніздитися у свідомості, швиденько виштовхала її з голови і зраділа цій нехай маленькій, але перемозі. Можливо, їй вдасться побороти себе і остаточно вигнати з голови нахабного і безпардонного любителя контрактів.

Сіла поряд з Антоном на переднє сидіння і крадькома озирнулася. Як же приємно не почуватися убогою в шкіряній розкоші салонів мільйонерів з мільярдерами, що геть втратили почуття реальності! Тут все пристойно, майже новий кросовер без недоречної пишноти, яка аж кричить і кидається у вічі.

Антон утримував салон у порядку, і це ще більше схилило до нього Олю. Якщо постаратися, їй вдасться відчути до нього не тільки прихильність, а й дещо серйозніше. Не обов'язково щоб зносило дах! Як влучно зауважила Анфіска, вона давно вже не Ассоль на березі.

По часу вони мали швидше полуденок, ніж вечерю, але Антон загадковим тоном пообіцяв вечірнє продовження.

— У мене для тебе сюрприз, Олечко. Сподіваюся, ти не думала, що коли я вже дочекався вечері з тобою, то просто так тебе відпущу?

Він при цьому пильно окинув її поглядом з легкою поволокою, і Оля навіть відчула хвилювання. Не коли все німіє, долоні пітніють, а серце провалюється вниз, ні! ЛЕГКЕ хвилювання. Приємне та ненав'язливе.

Вона інстинктивно обсмикнула поділ сукні, яка випадково оголила ноги, і впіймала погляд Антона. Поволока зникла, тепер це було неприховане бажання, і вона подумала... А чому ні? Скільки можна корчити із себе незайману?

У їхню останню зустріч Аверін менше всього був схожий на насельника святої обителі. Засмаглий, підтягнутий, ніби він не в найнебезпечнішій країні світу був, а на курорті. Що ж, жінки, які вішаються йому на шию, навряд чи групуються за певними ареалами*. Так що в Сомалі він цілком міг обзавестися черговим натовпом шанувальниць.

«Бісячий Аверін! Знову я про тебе думаю!»

Оля сердито відвернулася від вікна і твердо вирішила не зводити очей з Голубих. Але відразу довелося знову відвертатися, щоб сховати посмішку. Може, він все ж таки змінить прізвище?

— Мені дуже подобається твоя посмішка, Олечко, — сказав Антон, і їй одразу стало соромно. Вона миттю почервоніла, як варений рак.

Позорище! Знайшла про що думати, про прізвище! Ні, прізвище «Аверін», безумовно, красивіше, та якщо взяти самого носія…

— Що там таке? — невдоволено промовив Антон, і Ольга простежила за його поглядом.

Автомобіль вивернув на проспект і опинився затиснутий у щільній пробці. Потік машин повз зі швидкістю равлика, огинаючи натовп людей, що зібрався попереду. У Олі неприємно сіпнуло і заворушилося всередині від важкого передчуття.

Вони з Антоном переглянулися і одночасно вискочили з машини, явно подумавши про те саме. Може, це й непогано, коли поруч із нею буде не звичайний мужчина, а такий самий ненормальний, як і вона сама?

Мама часто казала, що для щасливого шлюбу потрібно, щоб чоловік і дружина дивилися не один на одного, а в один бік. І здається, Оля тільки зараз почала розуміти, що вона мала на увазі.

Ну чому ця ДТП сталася саме тут, саме зараз, якраз того дня і години, коли вона зібралася на побачення? Думка промайнула і зникла, особливо коли Оля побачила, як Антон розштовхує людей зі словами «Я лікар! Пропустіть, я лікар!»

Звідки в його руках чергувальний лікарський кейс? Вона навіть не помітила, коли він його взяв — ось що означає військова людина, яка звикла до дисципліни. Не те, що дехто…

Оля засоромилася таких думок, швиденько розштовхала свій заснулий професіоналізм і почала пробиратися крізь натовп за Антоном. Серце раптом відчутно тьохнуло, вона навіть на мить зупинилася.

Але професіоналізм вже прокинувся та вимагав діяти. Ольга протиснулася між двома широкоплечими хлопцями і побачила жінку, яка лежала на асфальті. Або, швидше за все, дівчину — та виглядала надто молодо.

Зі слів очевидців дізналася, що дівчину збила машина на пішохідному переході. Водій з місця події втік. Люди довкола обурювалися, ділилися тим, хто що бачив, а Олине серце знову зайшлося у незрозумілому тривожному передчутті, ніби зараз щось має статися. Невиправне.

Антон схилився над потерпілою, перевіряючи пульс, а Ольга ковзнула поглядом далі і остовпіла.

Поруч із дівчиною прямо на асфальті сиділа зовсім маленька, на вигляд молодша за племінницю Настю, дівчинка. Вона періодично смикала потерпілу за руку, шепотіла: «Мамо! Мамочко!» — і дивилася на оточивший їх натовп повними жаху очима.

Чорними. Під чорними бровами. Занадто впізнаваними, щоб Ольга могла помилитися. Тому що саме такою дуже часто, особливо останнім часом, бачила уві сні свою дочку. Свою та його.

— Ми пробували її вмовити підвестися, — тихо сказала повна літня жінка, простеживши за Олиним поглядом, — не дається. Плаче.

Як зачарована, Ольга підійшла ближче і схилилася над дівчинкою та її матір'ю, обійшовши Антона. Той надавав першу допомогу так професійно, начебто з ранку до вечора ходив вулицями та надавав допомогу потерпілим у ДТП. Ось що означає військовий медик!