Моя не маленька слабкість

Розділ 30. Руслана ч.3

- З чого почати? - Я відпила чаю і задумалась, наскільки заглибити колегу в своє життя. - Напевно з того, що я виходжу заміж за того чоловіка, якого ви щойно бачили.

        - Чудовий вибір, він нічого так. - Засміялась колега. - А що то за дівчинка була з ним?

        - Наша донька. - Марина ледь не вдавилась чаєм.

        - В сенсі?

        - Вибачте, я не так різко мала це сказати. Пам’ятаєте, я їздила в один із дитячих будинків? - Вона кивнула. - Так от, вона вихованиця цього будинку. Коли я познайомила їх з Данилом - він полюбив її так само сильно, як і я. Ну, і коли я нарешті вирвалась з полону власного батька, Данило запропонував удочерити її.

        - Охреніти можна, - сказала Марина і я вперше чула, як вона ось так висловлюється. - Чекай, полон?

        - Я не хворіла, Марино. Мене викрав мій батько, і хотів натиснути таким чином на Данила.

        - Дівчинко моя, - вона залишила свій чай і обійняла мене. - Як ти все це витримала?

        - Бо я знала, що мене тут чекають, це давало мені сили боротися, навіть тоді, коли всередині мене з’їдав відчай.

        - Ти найсильніша дівчинка, яку я знаю. Мелешко придурок.

        - Щодо нашого колеги - погоджуюсь. - І ми обидві засміялись.

        Весь наступний тиждень проходив якось швидко, і я навіть не могла збагнути, що готуюся до власного весілля. Ми вирішили, що обоє не хочемо пишного весілля, тому зупинилися на вінчанні в саду та невеличкому святкуванні в колі найближчих людей. Разом з Олесею і Асею ми обирали сукню, тут вибір був важким, але ми змогли обрати, таке, яке сподобалось нам всім.

        Данило замовив декораторів, які з нашого саду зробили місце для церемонії. Посеред саду стояла арка, яка була прикрашена гірляндами та білими гортензіями. По обидва боки стояли ряди із білих стільців. Букет нареченої був теж із білих гортензій. Мої улюблені квіти і Данило про це якось дізнався. Фуршет стояв під відкритим небом, стіл ламався від різноманіття закусок та напоїв.

        Вже коли потрібно було одягати сукню мене охопив страх. Чи впевнена я? Звісно, про що мова. Стиліст уклав моє волосся в красивий пучок знизу і закріпив фату, яку після нанесеного макіяжу спустив на моє обличчя. На мені була атласна сукня, яка облягала моє тіло і в кінці була вільною, це був найкращий варіант. Коли я одягнула пов’язку на ногу і туфлі на шпильці, перед дзеркалом стояла геть інша Руслана. Коли в кімнату зайшла Ася в схожій сукні, кольору кави з молоком, то не змогла стримати сліз. Вона була подружкою нареченої. Ми стояли перед великим дзеркалом і посміхались одна одній.

        - Не плакати, бо макіяж попливе. - Грізно сказала Ася, і я засміялась.

        - Не буду.

        - Ти така красива. - Розгладжуючи мою фату сказала дівчина.

        - Сподіваюсь я і тебе такою побачу. - Вона підняла голову і уважно подивилась на мене. З тієї ночі я жодного разу не підіймала теми про них з Артемом. І сьогодні не буду теж. Це їхнє життя.

        - Побачимо, час покаже. - Ми обійнялись, і вона вручила мені в руки букет нареченої.

        На вулиці був вечір, штучне світло, яке створювали вогники було казковим. Я вийшла на задній двір і зупинилась, щоб запам’ятати цю мить. Під аркою стояв Данило разом із Артемом. Вони обоє були в костюмах, тільки у друга нареченого був метелик кольору кави з молоком, як сукня у Асі. Данило одразу побачив мене і, здавалося, на якусь мить він перестав дихати. Коли оркестр, який стояв біля арки, почав грати музику, я ступила на доріжку. З кожним кроком я бачила те, як пройшло моє дитинство, заборони і залякування з боку батька. Далі моє бунтарство і пошук себе. Зустріч з Данилом. Неприйняття ситуації і фіктивні стосунки, які згодом стали справжніми. Викрадення. Тривале лікування. Вирок про безпліддя. Удочеріння Олесі. Весілля. Все це, як кадри з фільму, літало перед моїми очима. Тепер я не плакала згадуючи це все, я посміхалась. Попри всі перепони ми змогли створити те, що маємо зараз.

        Підійшовши до арки, Данило подав мені руку, і я ступила на подіум. Між нами стояв священник, який мав нас обвінчати. Ми стали один навпроти одного і слухали всі слова, які нам говорив священник. Тільки, коли він запитав мене, я подивилась крізь фату в очі Данилові.

        - Чи готова ти, Руслано, взяти за чоловіка Данила? Бути в з ним в горі і в радості, в здоров’ї та недугу, підтримувати та кохати його до кінця своїх днів?

        - Так, - не задумуючись відповіла я.

        - Данило, чи готовий ти взяти Руслану за дружину? Бути з нею в горі і в радості, в здоров’ї  та недугу, підтримувати та кохати її до кінця своїх днів?

        - Так, - так само легко відповів Данило.

        - Тоді можете говорити свої клятви. - Дав слово нам священник.

        - Руслано, ні, не так, рисеня, ти стала тією жінкою, яка змусила мене відчути те, що цьому серцю було невідомо до цього. Ти щодня змушуєш мене посміхатися, відчувати себе потрібним та коханим. Ти та жінка, заради якої я прокидаюся щодня і готовий творити шалені речі. Заради тебе я готовий піти в саме пекло. Ти - моє повітря. Ти - моя любов. Ти, жінка заради якої б’ється серце в цих грудях. - Я відчула, як по моїй щоці скотилася сльоза. Це були сльози радості.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше