Розділ 29. Данило ч.2

- Був би це хтось із нападників, ти би вже лежав з кулею в голові. - Я підійшов і сів на крісло навпроти нього.

        - Не-а, - він повернув екран комп’ютера до мене і я побачив, що він якраз переглядає відео з камер коридору. - Я бачив, що ти йдеш сюди, тому й не ворухнувся.

        - Зараховано.

        - Чого ти тут? - Запитав він, знову поринаючи в своє царство кодування.

        - Прийшов поговорити про Асю, - його пальці застигли в повітрі, а очі прищурено дивились на мене.

        - Що хочеш знати? - Обережно почав він.

        - Це серйозно чи так, черговий трофей? - В мене була думка, що як тільки він вкладе її в ліжко, то її полювання за нею можна вважати завершеним, він закриє гештальт.

        - Сам не знаю, брат, просто відчуваю, що так треба. - Він знову почав щось активно друкувати на клавіатурі.

        - Що ти про неї знаєш? - Він підняв очі і я побачив там те, чого геть неочікував. - Тільки не кажи…

        - Нічого, брат.

        - На неї нічого немає? - Я здивувався.

        - Я нічого не копав. Вона перша, в чиїй брудній білизні я не хочу копатись.

        - А якщо вона працює в тій лікарні під прикриттям? Артеме, я тебе геть не впізнаю. - Я перекинув ногу на ногу і вдивлявся в очі свого друга.

        - Не важливо. Ти ж не парився, що Лана донька Даценка. Тому я вирішив пустити все природнім шляхом, хай буде як буде.

        - І що ти плануєш далі? - Я почухав бороду і зрозумів, що там знову з’явилась щетина.

        - Не знаю, вона єдина не піддається моїм чарам, прийдеться чекати. Знаєш, час покаже.

        - Брат, постарайся сьогодні не тупити. Якщо ти дійсно хочеш її отримати, то будь терпимим.

        - Без твоїх порад обійдусь, «коханий», - нахабно процитував рисеня, цей бовдур. За що в нього все таки полетіла ручка зі столу. Ми обоє засміялись. - До речі, наші на місці.

        - Звідки? А, точно, ти ж в нас геній камер, - я відсалютував йому і почав спускатися до головного входу.

        Перед входом в клуб стояла черга і Ася, з Ланою були десь там. Я почув, як десь моя дівчинка каже охоронцю, що якщо він її не пустить, то отримає омлет в штанях і мене це насмішило. Бо рисеня цілком була спроможна на таке. Я вирішив не давати про себе знати, хотів поспостерігати, що вона робитиме далі. Тим часом мої очі блукали по ній. Вона одягнула ту саму сукню, в якій була тієї ночі, її волосся було закручене в локони, а на ногах туфлі на високому каблуку. Макіяж не кричущий, проте ці червоні губи. Ух, так і хотілося їх стерти. Хотілося відчути її аромат, чи він такий самий як тієї ночі, коли я віз її додому. Цікаво, в чому її задум? Тут охоронець почав дивитися на мою наречену під іншим кутом і мені захотілося вирвати йому очі. Проте моя дівчинка нахилилась до нього, спочатку я думав, що вона показала йому фак, а потім зрозумів, що перстень і так легко вцідила між ніг. Тут я вже вирішив вмішатися.

        - Це був твій останній день тут! - Голосно сказала вона, а коли побачила мене, то розпливлась в усмішці. - Коханий, вибач, що не попередила, то мав бути сюрприз, але в тебе дуже незговірливий охоронець.

        - Ну, що ти, правильно казати колишній охоронець. Ти ж наче вже вирішила це питання, - вона провела кінчиками пальців по моїй сорочці і легенько посміхнулась.

        - Він мене вивів з себе, вибач. - Прошепотіла вона мені на вушко, все ж таки в підборах були і свої плюси, тепер вона була трішки вища.

        - Я все чув і бачив, не вибачайся, - я поцілував її у скроню і, обійнявши за талію, повернув голову в бік охоронця. - Поклич Кирила, а сам можеш пакувати речі. І зроби так, щоб за десять хвилин духу твого не було, інакше відправлю тебе звідси по частинках.

        - Дякую.

        - Асю, добрий вечір, чудово виглядаєш, - я не сильно розглядав дівчину, але вона теж була одягнена в сукню білого кольору, не таку коротку, як рисеня, проте теж облягаючу. Її кругле обличчя огортало коротке волосся чорного кольору, це був незвичний контраст, між рудою Ланкою та чорнявою Асею. Артема поки не було видно, але думаю, що він прекрасно знає, що зараз тут відбувається.

        - Дякую, - зніяковівши промовила дівчина. Що ж Артем в ній знайшов? 

- Ви готові? - Запитав я у дівчат.

        - Звісно, ще питаєш! - Вона вхопила Асю за руку і вони увійшли в клуб.

        - Господи, допоможи мені сьогодні не бачити тих поглядів на неї, щоб ми могли обійтися без лишніх втрат. - Пробубнів я собі під ніс. Я не вірив в Бога, але те, що Лана моя - тільки його благословіння.

        - Ну, ти йдеш? - Крикнула Лана мені.

        - Йду, люба, - Лана щось прошепотіла на вухо Асі і посмішка тої в моменті зникла. Якби ж я був ближче, то зміг би почути, проте, звісно, я здогадувався, що сталося. Я прослідкував за поглядом Асі і все стало на свої місця.

        Артем стояв на другому поверсі, біля входу у VIP-кабінки. Всім своїм виглядом він не показував зацікавленості в комусь конкретному, проте його очі моментально знайшли Асю. Вони так і стояли, дивлячись один одному в очі. Що за ігри у цих двох? Ми з Ланою були тільки раді підштовхнути їх, проте я добре знав Артема - йому важлива взаємність. Не знаю, чому йому було не цікаво знайти бодай щось на цю дівчинку. Можливо, йому не хотілося себе розчарувати. Життя складна річ, але Артем виріс в сім’ї, де любов демонстрували відкрито, не стидаючись цих почуттів. Тому, мабуть, він досі обходився легкими інтрижками, які були максимум на декілька ночей.